— Якто? — закликав молодець — чи тільки те відповідаєш мині на мої слова, які є лишень тінню почувань?
Але ні! Так не було! Усміх на устах став жартівливим, рука відкинула муселінову нагортку, а біла наче слонева кість, повна, роскішна грудь плінила зір молодця.
— Чи знаєш, Андрійку, що се я викликала у тебе штукою горячку, щоб ти не поїхав? — спитала голосом розпещеної дитини. — Так! бо я хотіла тебе мати при собі, у моєї груди, у моїх уст.
— Ах!
Наглим рухом оплела шию Андрійка і потягла його до себе, а уста обоїх злучилися в довгому, першому поцілуї. Усе тіло Офки, наче вийнята з води риба погиналося, корчилося, дрожало. Туніка розпахнулася на шиї, білі, пружисті півкулі грудий, дрожачі від бажання та жару любови виглянули з під золотої борти і пяні уста Андрійка прилягли до них, наче спрагнений мандрівник до спілої суниці.
А тоді закрутилося усе довкола них у якомусь шаленому вирі безтямної розкоші…
З усім жаром молодої, палкої та сильної людини віддавався Андрійко новій для нього роскоші. І Офка переживала аж тепер весну свойого життя. Наче викликана творами мистців ренесансу старинна богиня Венус прилетіла з Пафосу у засніжене, замерзле Полісся і розсілася при огні у кімнатці Офки, звязала двоє молодих зі собою своїм божеским поясом, а тямку закрила своїм серпанком. Одно тільки бажання було в обоїх, одно стремління, одна ціль: насититися самому і дати другому зглубити усю безодню роскоші, яку розвертає перед молодими любов.
Неначе гарні, зоряні сни минали дні та ночі, тижні, місяці. Більше досвідня Офка вміла у любовну гру вводити щораз то инші переміни, була невичерпана у дотепах, оповіданнях, пестощах, одним словом не допускала у буйний цвітник своїх любощів найтяжчого ворога любовної страсти: нудьги-переситу. Вічно нових тонів добірала птичка любовної ласки; її трелі та переливи завсіди пліняли ухо чудовою та все новою гармонією, складом, висотою, краскою. Вічно шаліла молода кров, а винахідчивість любовниці знала її завсіди наче підтяти батогом до дальшого безтямного бакхічного танцю.
Аж десь по Йордані звільніли морози, а околичні селяни стали навідуватись у Незвище. Вони приносили вісти про війну Поляків із німецьким орденом, про перемиря зі
