Умираючий вхопив рукою його рамя і спитав на пів непритомно:
— Де він, сей злодій, сей розбійник, той проклятий кровозмішник?
— Хто такий? Отямся, братчику, ми самі зі старим Ґірвойлом та Мушкою! — заспокоював Витовта брат, і незначним рухом ноги кинув у кут здохлу гадюку, щоби широко відчинені очі умираючого не бачили так страшної ворожби.
— Хто такий, питаєш? — заговорив спокійніще великий князь. — а хтожби як не Ягайло? Тепер чую, що остання моя хвилина уже за плечима, тому слухай! Я усе життя намагався шкодити йому та пімститися на ньому, але я не мав на кому опертися і тому мусів саме на ньому основувати свою повагу та значіння. Задовго бач вірив я панам і князям… Тому оставляю тобі у заповіті, пімсту над убійником Кейстута, мужа матері Бірути, а нашого батька. Ти не потребуєш запобігати ласки у великих панів. Тому двадцять-тридцять літ годі було правити землею без князів. Тепер війна з орденом та татарами зробила своє!… Я понищив більші князівства на Русі буцімто за порадою Ягайла, а на ділі для своєї користи. Видвигнув я й чимало боярських дрібних родів, щоби на них опертися у боротьбі за самостійність великого князя Литви, але всі вони покинули мене. Одні бачать у рамках польської корони привілеї, якими так щедро сипле, другі надіються від Свитригайла високих урядів у самостійному руському князівстві. А ти, брате, не забудь, що Литва без Русі то тіло без крови! Колись платили ми київським князям данину віниками, бо другого добра не було у нас. Не будь у нас Руси, не малиб ми й тепер достатків, тільки посилалиби віники у Марієнбург або Москву. Тому найкраще помститися на Ольґердовичах, розірвавши злуку з неситою Ляшвою за яку небудь ціну, та не віддавши Руси ні її, ні Москві, ні Татарам!
Умираючий говорив швидко, закашлюючись та ковтаючи вирази. Ягоди його горіли вогнем, очі плавали мов у воді. Руки раз у раз здрігалися судорожно, а з чола котився піт. Жигимонт слухав уважно, а його темні очі раз у раз стрічали склистий погляд Витовта. Коли Витовт замовк, не відповідав нічого і через якийсь час чути було тільки свистячий віддих, що добувався з уст конаючого.
— То значить, — спитав по хвилині, — що я маю продовжити твою роботу і твоєю короною коронувати себе?
— Так! пруські й львівські лицарі, а навіть римський цісар, Москва і Волохи піддержать великого князя Литви проти польського короля. Литовець та Русин можуть бути сусідом кожному, Лях — ніколи й нікому! Тям се! Я тямив се
