кого князя Витовта на короля Литви та Руси. Перед замком побудовано степениці для дам, князів та достойників, але тепер місто коврів укривав її мокрий сніг, а долі місто жовтого піску укривала земля грязюка. Кілька Жмудинів-робітників сиділо на найнижчих степенях і рівнодушно полуднувало з берестяних сумок. Біля них стояли дрібні довговолосі литовські коники, зладжені до дороги, бо коронація не мала уже відбутися. Князь Витовт, проводячи Короля Ягайла з Вільна, упав з коня так нещасливо, що ледве живим занесено його у замок. У старечих літах такий упадок то смерть! І справді! Хотяй сейчас покликали італійського медика князя Витовта, хотяй приведено старого Ґірвойла, ніхто не зумів здержати утікаючого життя. Лікар Сільвіо Рокко ставляв нявки, пускав кров, давав князеві заживати теріяк і попіл зі спаленого лилика з чмелевим медом та ведмежим салом, але Гірвойло глипнув тільки з під ока на князя, а відтак звернув ся до Жигимонта Кейстутовича, який не відступав ложа умираючого брата.
— Звольте, ваша милость, віддалити всїх з кімнати!
Жигимонт дав знак, і усї дворяни, а навіть жінка Витовта, княгиня Юліянна, вийшли з лікарем, який рад був чимборжій скинути хоч би на хвилю зі своїх плечий так важку, а так небезпечну відповічальність за життя великого князя.
Коли всі вийшли, князь вказав своїми маленькими, глубоко під низьким чолом осадженими очима у кут, де звинена в клубок лежала медведиця.
— Чи й вона також? — спитав.
Ґірвойло заперечив головою, а відтак підійшовши до князя Витовта, нахилився над ним. Коли знова випрямив ся, у руці його блеснув дорогоцінний хрест, який Витовт від тридцяти літ носив на шиї. Хрест сей одержав великий князь ще під час свойого побуту в Марієнбурзі від великого маґістра, а у ньому був один зуб св. Дениса та дві нитки з першого Христового плаща. Сей дорогоцінний хрест кинув старий вайдельота — знахор у попіл огнища, а відтак глянув непевним зором на Жигимонта. Сей усміхнувся і мовчки розіпняв на груди довгий тапперт і сорочку. На темним волоссям покритій грудях висів тільки гарно з золота вироблений вуж та два дубові листочки. Була се памятка по вайдельотці Біруті, жінці Кейстута, — символ родини Кейстутовичів.
Старий Ґірвойло налив тоді на мисчину молока і вкляк посередині кімнати. Відтак свистнув тричі, а вслід за сим зпід ложа Витовта виповзла більше ніж на два лікті довга гадюка. Її пасть була широко відчинена, а з кутиків витікала біла слина. Та не була се ознака голоду. Рухи