Сторінка:Опільський Ю. Сумерк (1921).pdf/238

Ця сторінка вичитана

З гнучкістю, властивою статистам, став сам усею душею попірати скриті змагання короля до помирення зі Свитригайлом, а шляхта занепокоєна його відступством, притихла сама собою. Тимчасом надоспіли зпід Володимира гармати, які швидко уставлено в критих соломою шіпчинах на земних насипах. Почався обстріл, одначе наслідку не було ніякого. Камяні кулі розбивалися о стіни замку та замкових будівель. Усього кілька сипяків мали на совісти польскі пушкарі, коли окрух розбитої кулі влучував переходячого ратника. Часами поцілила куля кришу палати, або зірвала вершок кіпчастого даху на вежі, але сі шкоди направляли обложенці що ночі, а для наруги махали ще шапками з дахів веж на польських пушкарів.

Коли почалися дощі на добре, положення стало просто невиносиме. Одної ночі згинуло кількадесять цінних лицарських коний від непригожої паші. Вівса не було, бо увесь висипався або зігнив на полі, мужики покинули околицю, тож не було ні иншого збіжа, ні готового сіна. Натомість ватаги, які придавлено дещо з початку облоги у Холмщині, на Волині та Поділлі й у Галичині, стали показуватися знову, наче вовки довкола здохаючого бика. Вони не пускали польських ратників, які виїздили з табору у дальші околиці глядіти для себе поживи, а паші для коний. Дехто зі шляхти мусів навіть прохати поживи та ліків, а менше відпорні на недугу ратники з простолюддя вмірали десятками що днини. Облога зближалася ід кінцеві.

Замкова залога не терпіла зате зовсім від невзгодин облоги. Замок був просторий, припасу було доволі і для двічі так численної залоги; тепло, сито, вигідно і безпечно джилося ратникам та боярам. Ранені і потовчені приходили во себе, тільки тяжчі рани не хотіли швидко гоїтися від тогкости повітря, але сих було мало. Пропасниці не було еж, одно тільки дошкулювало замкненим серед стін мужам: скука. Вона родила ся у серцях від сеї сірини, від одноманітнього шороху то хлюпоту падучих крапельок дощу, від оловяних важких хмарок, що непроглядніми товпами гнали по небосклоні на схід. У памяти-уяві ратників являлися тоді низенькі, курні хати лісистого Підгіря та розмоклі смуги чорної оранини серед окутаного дощевою мракою ялинового ліса, нагадувалися лиця свояків, батьків-матерей, братів-сестер, а може ще чиїсь… і місце нудьги займала туга та її посестра: невдоволення з теперішностн. Не довго одначе вітали сі картини в уяві мужиків. В слід за ними прийшли другі: панський тіун, що виганяє все село на панщину, запитий пан, або одичілий серед безпросьвітньої самоти села панич, що у своїх підданих з якоюсь дивною злобою, для вдоволення похоти тіла,