— А ти, хлопче, коли помітив, що король окружений своїми ворогами, то уважай тепер, щоби сі вороги не запопали його приятелів неприготованими, бо бачиш, се вороги і їх може не обовязувати королівський договір.
Хвильку глядів Андрійко у очі посла, але швидко порозумів, про що йде річ.
— Розумію, ваша достойносте, — сказав півголосом. — Король підписав угоду, а шляхта заняла Камянець. Тепер король заключив перемиря, а шляхта..
— Тсс! Не все говориться, що думаємо.
— Я нічого! Я кажу тільки, що король дістане підпис і печать, а шляхта… прочухана!
Посол зареготався і поклепав по плечі молодця.
— Голова в тебе, синку, не від паради! — сказав.
Перед спанням Андрійко розказав воєводі свою розмову з послом. Юрша аж у долоні сплеснув.
— Дивно мині, що тобі молодикові судилося так глубоко увійти в суть найважніщих справ. Може се добре для справи, але не знать, чи і для тебе. Скороспілість, се небезпечне, а часто й утрійне зілля. Якже ти зрозумів слова посла, кажи!
— Я гадаю, дядьку, що на мойому уділі дотепер незле вийшла справа боротьби з Польщею, та що й мині краще буде жити, якщо пізнаю в час усі основи нашого побуту і то при жерелі подій і випадків. Мині видиться, що ні король, ні маґнати не бажають упадку Свитригайла і раді з сього, що шляхта крівавиться коло Луцька. Коли ослабне зовсім, тоді сенат возме її за чуб і вернуться часи необмеженої влади панів у державі і шляхта і хлопи підуть в службу, а король стапе куклою в руках панів. Покищо треба пильнувати стін, бо шляхта задумує зраду, хоча король і сенат не бажають собі упадку Луцька. Щож, чи добре порозумів я положення?
— Сам канцлєр не виложивби його краще! — зрадів Юрша — і бачу, що тільки на тебе можу числити при переведенні моїх намірів. Монтовт за старий, Горностай за молодий, а мині треба молодого, тугого, витревалого чоловіка, який одначе мавби відвагу навіть князеві сказати в очі правду, а що важніше, вмів її як слід виложити, де і кому треба.
— Щож ви задумуєте, дядечку? — спитав Андрійко. — Якщо я вам до чого придатний, приказуйте тільки, послухаю!
— Покищо, — сказав Юрша, — мусимо переждати, аж начнуться осінні слоти та волинська пропасниця у польському таборі, а тоді треба буде тобі поїхати у Степань і просити великого князя йти з військом під Луцьк. Одною по-
