— Я знаю, що ви, достойний пане, були завсіди прихильником нашого князя, — вмішався Монтовт — і тому сідаємо навіть до одного стола з вами, до чого ми з огляду на близкість вашого табору, не були обовязані.
Посол подякував уклоном, а Юрша усміхнувся.
— Бачите прецінь, ваша достойносте, що між нами є тільки двох панів, сі два молодці, се наші свояки і старшини над ратниками, а всі ратники… хлопи.
Се сказавши, кинув значучий погляд на молодців, щоби котрий із них не вирвався з яким непотрібним словом. Андрійко зрозумів і штовхнув попід стіл Горностая, який саме збірався замітити дещо до слів посла й оба мовчали далі.
Посол усміхнувся.
— Тішить мене, що так є, — сказав, — бо певно прийдемо до порозуміння. У нас, бачите, є два окремі гурти у королівській раді. Один, се шляхта та її сторонники між панами. На її чолі стоїть канцлєр і Заремба. Вони бажають війни і інкорпорації Поділля і Волині, бо шляхті треба земель. Ми, то єсть я, Вінкентій Шамотульський, Кердеєвич та другі бажаємо згоди і злагоди зі Свитригайлом, щоби як давніще, користувалися князі і пани своїми волостями без ніяких інкорпорацій, воєн, спорів. Чи хлоп та боярин Русин, Поляк, Литовець, Німець, Татарин, Волох, чи який иншнй біс, се байдуже! Ґрунт, щоби хлоп робив панщипу і давав подушне, а боярин, чи шляхтич робив службу панові. Ось де наша статистика і гадаю, що і панове є тої самої гадки. Вправді Заремба розказує, що деякі руські вельможі піднімають народ до боротьби за відбудову окремої руської держави, але гадаю, що се брехня. Вам треба ратників, се понятне, а що ви воліли мужиків від бояр, се також вповні зрозуміле. Бачити у сьому бунт руського хлопства проти польської шляхти, се глупо і погано, бо доводить до розливу крови та ось до чого!
Тут посол ударив рукою по грамоті, яку привіз зі собою від короля. Бистро глянув воєвода на посла.
— Достойний пане, — спитав, — а чи король знає про сі сторонництва у раді?
— Певно, що знає, але він не всилі їх прикоротити! Се може потрапивби Свитригайло, але Ягайло вже ні…
— Гей! чи знаєш ти, пане старосто, що сталобся, якби так Свитригайло справді станув на чолі народу, а зірвав не тільки з боярами, але і з вельможами? Якби він так намість бояр узяв собі тільки сто, двісті орударів й ударив на вас сірою масою хлопства?
Ян зі Сєнна оторопів і через хвильку глядів недвижно у лискучі, грізні очі Юрші.
