який саме устремилися Поляки. Сей балькон треба було тепер опорожнити. Одначе за ним була властива стіна і зелізні ворота, що вели у нутро критого хідника, з якого виходили на забороло стрільниці. Оттут у холоді тьмавого, мурованого хідника спочили борці, а Поляки серед гучних окликів радости заволоділи заборолом. Трупи, повідрубувані руки, голови, обломки збруї, щитів, мечів, спис, топорів, каміння, стріли укривали долівку, а кров спливала крізь отвори у долівці, т. зв. „носи", якими звичайно виливано кипяток або смолу на ворога, коли здобував саму браму. Настала передишка.
На частині стіни біля вежі, ішов тимчасом бій дальше, завдяки помочі, яка наспіла від третьої запасної сотні. Оттут змагалися зі собою на більше отвертому місці, майже рівні сили. Видко було, що головний напір був звернений на вежу. Не минуло й часу потрібного на два „Отченаші", коли загримали топори та підойми польської челяди о зелізні ворота критого хідника. Крізь стрільниці летіли знову стріли, але польські ратники стали вбивати у тісні віконця деревляні клини і рубали дальше. Забороло розлетілося вмить під їх ударами, а його кусні полетіли у рів. За ними поскидали Поляки і трупи і стали рубати підлогу. Вони бажали дібратися до ланцюхів, якими підтягано в гору зводжений міст і попроривати їх. Тоді міст упавби вділ і відслонивби ворота до кріпости, так що тоді можнаб було дібратися до них топором.
Не судилося одначе Полякам достигнути своєї ціли. На другому поверсі прибрамної вежі показалися крізь ширші вікна людські голови, а вслід за сим висунувся на зелізному дрючкові величезний казан. Його перекинули і на маленьку площу вичілка хлюснуло так з пів бочки кипучого догтю…
Зверещали нелюдськими голосами ратники, лицарі та челядь і кинулися тікати, серед ненастаннього зойку та скавуління попарених. Та дарма. За першим казаном показався другий, третій, десятий, але сим разом були вони наповнені тільки кипятком. Привитані догтем та водою Поляки, тікали мов заяці, бо знали, що і сей, хто з життям уйде, не уйде смерти, якщо занадто попариться. Тому за коротку хвилину, опустів увесь простір перед брамою аж по міст. Тікаючих супровожав голосний регіт оборонців. Кількагодиння завзята боротьба грудь о грудь, падучі довкола трупи, нудка воня крови, яка обильно обмила заборола, долівку, стіни, помазала лиця й руки, а часто заливала й очі, упоїла всіх і відібрала їм останки людських почувань. Ратник бачив тільки кров і смерть ворога, а про свою думав аж тоді, коли з його власною кровю тікало й життя. Усі ратники були пяні кровю, як польське лицар-
