не пересунувся в право, чи в ліво, або не відчалив від берега.
— Запаліть бочки! — приказав Андрійко, — лучники сюди!
Приказ передано в мить і по хвилині заблимали три огоньки: один над брамою, другий між брамою а полудневою вежею, а третій на північній вежі. Вони більшали, наче розцвіталися у темряві у великі червоні квітки, аж бухнули в небо полумям та обдали крівавим сяєвом стіни, рів, мости та товпу челяди, яка носила дошки, пруття, тягла драбини, бальки, очепи. Три бочки догтю розгорілися з палахкотінням, а вслід за сим зазвеніли тятиви і сотки стріл стали низати повітря. Освітлення було слабке і непевне, але все-таки стріли попадали в ціль. Проймаючі зойки, проклони, крики ранених та вміраючих залупали здовж рова і товпа польських робітників відхлинула. Польські лучники стали відповідати, одначе їх стріли безсильно відбивалися від луцьких стін. Зовні не видко було людий на стінах, тож і годі було когось поцілити.
За кілька хвиль опустіли мости, але в шопах на березі чатували ратники й лучники, так що годі було вийти крізь ворота та понищити мости. Андрійко велів тоді осадити на довжезних жердках великі очепи і порозривати вязки пруття та дошки на мості. Але й се не вдалося, бо будова була вже за сильна й за важка. Оттак вовтузилися вартові до ранку, перекликаючись з Поляками прозвищами, проклонами та глузуванням.
— Го! го! — реготалася челядь зі шопи, коли очепа по раз може десятий вирвала з моста тільки один прутик місто цілої вязки, — го, го! то не сніпок на стрісі! Не твоя хамська голова вигадала, не твоя рука й розкине!
— Егеж! — відповідали зі стіни, — се як панське мясо. Ухопиш за карчило, а в жмені тільки клапоть панської шкіри. Перегнила бач панська сила!
— Пожди! пожди! випоре ще вона тобі кишки!
— Хиба своїм небіщикам, коли з голоду здихатимете.
— Вонючі кабани!
— Коровячі калюхи!
І справді! Поживи ставало чимраз менче й у польському таборі чистили та приправляли для челяди калюхи. При їх вишкробуванні вітер заносив остру воню аж на стіни луцького замку, де ратники швидко догадалися, що се значить. До своїх насмішок додавали руські ратники ще й докази, що в них голоду нема і кидали при помочі пращ разом з камінням обглодані кістки.
Се озлобило Поляків до крайности і вони відповіли градом стріл. На се кинули ратники кілька огневих стріл, які були обвинені обсмоленим і запаленим клоччям.
