— Справді! — вмішався Сава. — По випаді король або накаже приступ, або наведе переговори.
— Або й геть піде! — докинув Грицько.
— Ну, сього так швидко не надіймося! — сказав воєвода. — Поляки мусять чогось добитися сею облогою. Або від нас, або від великого князя.
— Силою нічого! — завважав Андрійко, — хиба переговорами.
— Іменно переговорами! Ляхи побивають тільки безоружніх та неприготованих, а не здобули силою ще ні одного знатнішого замку. Зате на підступи та брехні вони засібні, як ніхто другий. От хочби побіда над пруським орденом. Посадили на престолі честилюбивого Литовця, бо знали, що він пара усім західнім володарям. Взяли його в руки, опутали, опанували, звязали на руках і ногах гладкими, чи великими словами і пропало. Ягайло, батько Литво-Руси став її найтяжчим ворогом, кинув наші найкращі сили у ґрунвальдський бій і вони розторощили ворога своєю вагою. Нам припали в уділі рани, кров, смерть, жалоба, а Ляхам… слава! Ляхи в битві втратили були прапор, а ми убили магістра Ульріха. Та проте Поляки чваняться побідою, а не ми. Чому? Бо на чолі війська, якого і четвертина не знала польської мови, стояв польський король. Вправді він і до смерти не буде вміти як слід польської мови, але всетаки се польський король, не наш. Ось що!
Юрша засміявся гірко. Видко несправедливість судьби дратувала його більше, чим звичайно показувало лице.
— Так бути випадові, чи ні? — спитав по хвилі Горностай, якого мало займали Ляхи, а безділля у замку припекло до живого.
Юрша стрепенувся.
— Звісно, що так! Ось іди і сповісти старого Монтовта, а ти Андрійку збери добровольців так до двісті. Поведеш випад ти, бо краще знаєш місцевість, а Грицько піде з тобою, бо він хитріщий за тебе.
Оба молодці поскочили жваво виповняти прикази. Але Андрійкові не було легко вибрати потрібних людий. Ратники зголосилися всі і чути не хотіли, щоби хтонебудь крім вартових, остав за стіною. Аж Грицько розтолкував їм, що півтора тисячі війська зчинить велику битву, у якій згине чимало людий по обох сторонах, підчас коли при випаді ходить про се, щоби втрату терпів тільки сам ворог. Малий гурток вийде неспостережно, ударить мов грім і счезне мов привид, а півтора тисячки не те. Після довгого толкування зрозуміли мужики річ і самі вибрали двісті що найтугіщих парубків. Всі вони зібралися в горішній части замку за палатою, біля чотирокутної вежі над стрімким закрутом
