— відповів усміхаючись Андрійко — а як пізнав, то прохав прощення!
— Та так, так, але ти все-таки задирливий та непосидючий, як каже батько.
— Ну, хай буде! — розказуй далі.
— Іван царевич із сестрою їхали не день, не два, аж доїхали до „ізбушки“, що то на курячій ніжці.
— Щож це таке ізбушка?
— Це така хатинка! — пояснювала Мартуся — така, що то стоїть на курячій ніжці, а у ній сидить баба Яґа. Так казала няня, а вона багато знає, бо вона аж десь зпід самої Москви, де таки справді сидить великий князь, ніби пар.
— Ага, що ж далі?
— Баба-Яґа питається: „Здоров був, царевичу Іване, чи ти від діла літаєш, чи діла питаєш?“ А він на те: „Ось у такому-то царстві вимерли усі люди, так я туди і жити вибрався“. Тоді баба-Яґа поглянула на них обох, уткнула ніс у стелю, а ноги в угол — здоровенна бач собі була — а далі каже: „Краще сам їдь туди, а сестру остав! Вона тобі чимало лиха накоїть!“ Іван царевич тільки свиснув. Що йому були мудрощі баби-Яґи! Він бач був мудріший за неї. Баба-Яґа накормила їх, напоїла, переночувала, а на другий день дала їм собаку та синенький клубочок і каже: „Іди туди, куди покотиться клубочок“. Поїхали за клубочком, а той завів їх під другу „ізбушку“ на курячій ніжці. Вона не стояла, а знай крутилася як фуркальце, так що увійти годі було. Але Іван-царевич гукнув: „Хатино, хатино, стань так, як мати поставила!“ Ізбушка станула, а царевич увійшов зі сестрою. На полу лежить друга баба-Яґа. Він і їй розказав те саме, що першій, а вона на те: „Що ж, іди, але тільки сам, без сестри, бо вона тобі багацько лиха накоїть!“ Та царевич і тепер не послухав баби-Яґи. Упертий бач був. Тоді вона йому дала другу собаку і хустину та й каже: „Стрінеш по дорозі велику ріку, то махни тільки хустиною, а на ріці стане міст; а перейдеш ріку, махни другим кінцем хустини, то міст зникне. Тільки гляди, щоб сестра цього не бачила, а то біда буде“. Накормила, напоїла, переночувала баба-Яґа царевича Івана з сестрою, а опісля відпустила їх у дальшу дорогу. Куди клубок котиться, туди вони йдуть. Аж прийшли над велику, велику ріку. Сестра каже: „Братчику, спочиньмо трохи!“ Сіла і не бачила, як Іван царевич махнув хустиною. Де не вродився міст, і царевич каже: „Ходім, сестричко! Дав Бог міст, щоби перейти!“ Перейшли, а царевич крадьки махнув другим боком хустини, і моста неначе й не було. Отак прийшли вони у безлюддя
