— Воно й краще тобі буде сидіти якийсь час у мене, коли перший приймеш мене своїм хлібом! — жартував старий.
Швидко запалав огонь і наповнив нутро шатра лютим теплом. Грицько приставив до вогню казан із кашею і брався печи м'ясо, а між тим поставив на коврі перед боярнем боклажку з медом, дві срібні чарки та вуджениню.
— Го! го! у тебе інше, як бачу! — жартував старий.
— Грицько вельми дбає про свого панича, — відповів хлопець. — Так бач називають в Галичині боярчуків.
— То він із Галичини?
— Так, із Перемишля!
Старий понурив голову й задумався, замовк і Андрійко, і серед мовчанки почали їсти. Вкоротці подали кашу й оленину, і тоді Грицько палив чарку медом. Андрійко, як господар, узяв її і поклонився в пояс гостеві.
— За здоров'я твоє, достойний князю, за щастя твоє і твоїх! — сказав і випив по звичаю.
— Пий здоров, хлопче, — усміхнувся старий, радий, що молодець знає давній звичай та вміє не тільки поставитися до всіх, паче когут до бійки, але й пошанувати гостя.
— Гість у дім, Бог із ним! — відповів Андрій і палив чарку гостевій, князю, винив і похвалив, випив вдруге і втретє, та раз у раз глянув із під ока на хлопця.
— Чому ти не п'єш? — спитав вкінці.
— Я ще не пив меду, ні вина, хіба тільки що доконче треба. Я ж тепер сам господар і мушу деколи місто батька частувати гостей. Але я не люблю сього, бо кожда чарка нагадує мені того, хто повинен був її випити…
Тут хлопець замовк і стиснув уста. Старий погладив його по голові.
— Ти добра дитина, Андрійку, — сказав. — А тепер я пити му за тебе і за себе, а ти розкажи мені про батькову смерть. Царство йому небесне!
Андрій посумнів та похилився.
— Не не багацько розкажу вам, ваша милость, — відповів — бо я сам не богато знаю. Одного дня у липні, десь по святім Івані, поїхав батько на якийсь копний суд, на якому мали бути й князі Глинські, Семен і Кирило. От там, як казав Грицько, прийшло до суперечки поміж ними і князі мусіли покинути вічевий майдан, бо люди їх прогнали. Вечором привезли батька зі стрілою у груди. Грицько і Коструба принесли його у постіль та післали за попом. Коструба витягнув стрілу, приклав якесь зілля, бо він знаючий, але сейчас казав, що більше тижня батько не проживе. Прийшов піп зі святими Дарами, а відтак батько заснули. На другий день батько покликали Грицька і мене
