Старий сплеснув у долоні і покивав сивою головою.
— Господи! — зітхнув. — Помяни душу раба твого! — Старий перехрестився: — бідний ти, дитинко! — Ту старий вхопив хлопця у могутні рамена, обійняв і поцілував в чоло.
— Тепер розумію, чому їдеш до мене. Спасибі тобі, що саме мене вибрав. Видко давня дружба живе й поза гріб.
— Батько самі казали… — лебедів крізь плач хлопець.
Боярин усміхнувся і погладив темну його голову.
— Гарний з тебе хлопець, Андрійку — зажартував. — Тільки плакати Юрша не повинен ніколи.
— Се за татом… — оправдувався хлопець, обтираючи сльози.
— Все одно! Молися, говій, пімстися, як хто другий винен його смерті, але не плач! Плач се бабська річ!
Очі хлопця засвітилися дивним вогнем. — О, я знаю, що Юрша бабою не повинна бути і не буде, та часами… і плакати хочеться, і душа гнеться, і не знаєш, чого держатися та за ким іти.
— Ніколи, казав ти, не вертається Юрша з дороги!
— Я й тепер не вернуся, тільки почваляю з вами у Руду!
— О, так то люблю. Але затям собі, що ніколи, чуєш? Нікому не вільно нашому чоловікові розкиснути, або гнутися та кривити душею. Тому треба у житті вибрати собі напрям і ціль і йти до неї, не оглядаючись на боки, ні на зади. Упадеш, чи побідит, добудеш чи ні, все одно! І мученики були героями. Але не вагайся кинути і найближчого, якщо скривить душею. Вір мені, хлопче, бо мій голос є голосом твого батька зза могили, і він кличе до тебе разураз: Держися шляху, на якому біліють кости твоїх батьків, бо сей шлях буде шляхом твого народу!
З лискучими очима слухав хлопець слова князя. Він поцілував його руку, а відтак оба пішли під шатро. Їздці князя поприпинали пси оддалік на ременях, а Коструба вчинив те саме з британами Андрія.
Боярин сів на мішку з листям, а Андрій брався видавати прикази до дальшої дороги. Та боярин спинив його.
— Що везеш у сих мішках? — спитав.
— Одіж, збрую, харчі, дещо домашньої утворі і гроші. Триста кіп.
— Коли так, то мусимо їхати усі разом, а до Руди ще шмат дороги. Верхом будемо ще на ніч, але з возом хіба на завтра в полудне. Переночуємо разом, якщо поділишся з нами олениною.
— Ах, батечку! — засміявся хлопець.
