91
— Слава Богу — сказав — а вам, ваша ясновельможносте, підданчий поклін від пана старшого війська Його Королївської Милости Запорожського та бажанє доброго здоровля і панованя на многі лїта.
І шапкою діткнув підлоги, а відтак випростував ся на весь ріст і глянув із гори на меншого ростом „баборіза“.
Жулкевський не відповів на поклін, тілько з під стягнених брів глядїв на козака, здержуючи лють, яка прошибала його на вид сього вірного вояка, видко відважного, хороброго і послушного,
— Хто ти? — спитав у кінцї.
— Військовий осаул, Олекса Коршун.
— За чим приходиш?
Осаул поклонив ся знов у пояс:
— З вістками, які Старший війська Його Королївської Милости Запорожського посилає вам, ясновельможний, у доказ своєї вірної служби королеви, Річипосполитій, і всьому христіянському мірови.
Жулкевський стягнув брови ще більше.
— Знаю, знаю, гарна се служба, чисті медвежі прислуги, та про се опісля! Кажи тепер, що знаєш.
— Уроджений[1] Петро Сагайдачний пересилає мною вістку до могучих та високих ух вашої ясновельможности, що кримський хан з усїми ордами стоїть уже на границях і стягають ся ще тілько ногайські орди, щоби купою піти на Поділє й Волинь. Знаємо се зовсїм певно, бо всї табуни посчезали, а чабани пігнали череди у західні степи тому, що не буде кому пильнувати їх. Усї Татари в походї. Ось і все!
— Відки знаєте, що напад піде на Поділє й Волинь?
— Бо в нас тепер усї козаки дома, то Татарам небезпечно. І поклонивши ся в пояс, хотїв відійти.
— Пожди! — сказав Жулкевський і відвернувши ся підійшов до вікна. Слова козака про „безпеку“ для татарських чабанів у річипосполитій влучили гетьмана мов удар батога і він не міг говорити далї.
Козак відступив до дверий та приглядав ся з під насунених брів гетьманови. Він міркував, над чим саме думає Жулкевський. Сагайдачний приготував його був на се, що гетьман ставляти-ме питаня і научив його, як має на них відповідати. Атаман козаків знав добре, що у гетьмана було всього 300 вояків, та що він гнїваєть ся на козаків за спустошеня Сінопи і тому не візве їх на поміч. Длятого саме післав козака, немов підчинений шле вісти начальному полководцеви. Але ось Жулкевський надумуєть ся… ануж захоче видати приказ вирушити? Що тодї? Ну, тодї не його голова, тодї старий сїчовий лис, як звали Сагайдачного, нехай здоров торгуєть ся сам!
- ↑ шляхтич.
