81
справедливости, від вас ясновельможний пане стражнику, що се учиниш, spero[1].
Краснорічива бесїда пана Пєньонжка зробила на присутних чимале вражінє. Спершу всї мовчали, але вкоротцї почули ся заміти.
Якто? Нові зацьонґи? А давний жовнїр зі всього обнажений.
— Ликам на ласку відданий…
— Се „imparitas“[2]! — крикнув хтось.
Але ся різка критика королївського приказу прогула незамітно, бо ось виступив пан Бялоскурський, щоби відповісти на закиди.
— Ясновельможний пане стражнику! Коли перед твій високий трибунал мій „адверзар“[3] виточує справу, признаю й я, що годї було найти висшої та розумнїйшої інстанції і „non dubito“[4], що правдива цнота, наче олива на воду, вийде при соломоновому судї заслужених „patriae defensor'ів“[5]. Мостї панове! Невдячною є ойчизна для сих, що кров проливаючи, боронять її, опонуючи ся „hostibus“[6] у всяких потребах, на здоровлє не дбаючи, не їдячи, не пючи, вічно чуйні мов журавл], а хоробрі мов герої старинности…
Загальне признанє, яке добув собі пан Бялоскурський своїми словами, обявило ся говором одобреня, що пішов поміж жовнїрами. Тимчасом пан Бялоскурський продовжав:
Але більший „amor patriae [7] та „modestia“[8] вашмостїв, нїж „invidia“[9] ворогів, тому я відкликуюсь до вашої юрісдикції, будучи давним жовнїром, а й тепер можучи тілько з трудом оборонити свою худопахольську субстанцію від могучих ворогів. Через страшливий „error“[10] людської справедливости, а може й через злобу моїх ворогів опоганив трибунал мою честь присудом. Але „круль“ єґомость, бачучи мої „merita[11]“ та „virtutes[12]“, дав менї сублєвацію, яку ось до рук ваших, ясновельможний пане стражнику, передаю, а заразом заявляю, що злочинів, закидуваних менї паном Пєньонжком, анї сам я не поповнив, анї инших до поповненя не „інцитував“[13]. А сього Жида, який важив ся своїм паршивим свідоцтвом проти шляхтича свідчити, я анї не ловив, анї не мучив і гроший при ньому „non reperi“[14]. Він сам признав ся добровільно, що їде до пана Пєньонжка з рамени Бетлєна Ґабора, як його милість із предложеного вислїду скрутинїї[15] над Жидом Єлєньом самі ласкаво прочитати зволять. — У кінцї звертаю ся із найглубшою „індиґнацією“[16] до всїх тут присутних „шляхетнє“ уроджених синів сеї ойчизни. Се є „iustitia[17]“? Чи Жид значить більше як коро-
