79
утїк в якусь хату, Бялоскурський лежав на шиї коня, дрожачи з переляку, а Юрко й Іван відбивали ся від кількох напасників, про яких не мали понятя, до кого саме належали. Крик, гамір, метушня запанували скрізь, а зі замкових веж приглядали ся старостинські пахолки, регочучись, замість іти в поміч нападеній власти.
Нагло залунав грімкий голос команди.
— Гей! розняти їх!
— Ґас, ґас![1] — заревло кількадесяти голосів і жовнїри стали роздїлювати борцїв, бючи шаблями, буками, ременями, чим попало.
Та вже було за пізно, бо кілька трупів валяло ся в болотї та поросї. Пана Бялоскурського освободили його пахолки і зі шаблею в руцї стояв він перед своїми людьми. Також Юрка й Івана потягнули пахолки до себе.
Серед крику та гомону кричав пан Бялоскурський:
— Освідчаю всїм і „промульґую“ „communiter et personaliter“, що обох моїх ренкодайних „vi oppressos vi liberavi“![2]
На порозї одного з домиків станув тимчасом високий, худощавий чоловік у блискучому панцирі та шкіряному колєтї, з гребенастим шоломом на голові. У руцї виднїв гранчастий буздиґан,[3] на ногах високі райтарські чоботи з величезними острогами. На зівялому лици стояла виписана вся минувшість лицаря, в якій видко не бракло чарки та змислових роскоший. Він не мішав ся у глоту вояків, тілько командував із далека. Коли почув „тубальний“[4] голос пана Бялоскурського, звернув туди свій зір і нагло опала піднесена рука, а лице прояснило ся.
— Янку! Ти то? Га, гора з горою не зійдеть ся! Що у чорта? Яким робом попав ти у такі терміни?[5]
Пан Бялоскурський пізнав також полковника й одним скоком найшов ся при ньому.
— Десять тисяч злотих виплачу тобі завтра, як що вступиш ся за мене. Підстароста за одного Жида хоче мене карати на горлї. Не обіймай мене та не цїлуй, тілько удавай чужого, бач, твої власні жовиїри повстануть на мене. Я маю гроші, а Пєньонжек знає про се!
Все те сказав нараз, скоро і поривисто, а відтак відскочив та став кричати на все горло:
— Справедливости хочемо, ми опримовані коронні сини сеї річипосполитої, постпоновані[6] старостинськими пахолками. Се crimen, се „imparitas“,[7] се стремлїнє до „absolutum dominium“.[8] Neminem captivabimus!
