72
Три дни перебув Бялоскурський враз з усею двірнею у Ванькові, доки не випито усього напитку, що придбав небіщик та доки не продав Бялоскурський за готові гроші всїх своїх маєтностий та прав у сїй околицї. Стало ся се третьої днини. До двора приїхали відпоручники одного із сусїдних обивателїв, який виробив собі був іще минулого року „кадук“, тоб-то право посїданя на маєтности Залушковського і Бялоскурського, коли засуджено їх на банїцію.[1]
Та що оба інфаміси мали впливи в повітї й покупили собі у короля „сублєвації“,[2] шляхтич не міг без відповідних воєнних сил „руґувати“[3] з маєтностий обох панів. У них, бач, було більше сил, нїж у нього. По „інеквітації“[4] пана Бялоскурського порозумів шляхтич, що Бялоскурський бажає покинути сї околицї, тому вислав своїх ренкодайних і возного, а сї довершили продажі; пан Бялоскурський взяв гроші, обійшов іще раз увесь двір, чи борони Боже іще що не остало і казав навіть збурити одну стїну, бо здавало ся йому, що в нїй є сховок. Відтак дав приказ вирушати.
Запряжено конї й оден по другому стали виїздити хлопи з возами, навантаженими зрабованим добром. Передом рушили вози з домашньою обстановою, строями, столовим сріблом та цїннїйшими дрібницями, як збруєю пана Залушковського, „сепетами“,[5] „пуздрами“,[6] образами і т. п. Далї везено припаси сирого меду, воску, солонини, вудженого мяса, консервів зі сливок з кменом і инших овочів, богато всяких приправ та дїжки з перехованими грибами і вязанки сушеної риби. Сам пан Бялоскурський не знав числа сим ріжним припасам і лишав проданє їх панї Беатї, яка розуміла ся знаменито на подібних торгах. На послїд ішли вози зі збіжем, якого небіщик не вспів був іще продати, ждучи висших цїн на весну. Що не було вимолочене, се мусїли вимолотити ваньківські хлопи підчас побуту пана Бялоскурського в їх селї.
Увесь сей час у всьому зборі було тілько трьох тверезих людий: Юрко, Іван і Івашко. Вони то наглядали над роботою селян та й побачили, що сї бідаки старали ся на кождому кроцї хоч жменю зерна відложити зі своєї власної працї. Через се приходило часом до сварки з пяними короснянськими хлопами, але нї Івашко, анї оба молодцї не боронили виголоднїлим Ваньківцям красти краденого. І так лишало ся богато для злодїя.
Цїла каравана виїздила дуже поволи з двора, тому пан Бялоскурський поїхав з обома молодцями та Івашком наперед, щоби вигідно виспати ся дома. Доволї було оружних
