56
— Хлопів скликав? — спитав пан Бялоскурський Івашка.
— Після приказу вашої милости, ось і вони!
По дорозї побачили на кождому обістю оружного хлопа, що сам, або з двома-трьома синами чи наймитами й возом ждав при виїздї на дорогу. Вони долучували ся до каравани, серед якої удержувало лад десять комонників.
Похід порушав ся швидко, пан Бялоскурський видко спішив ся. Від часу до часу оглядав ся тілько, а коли виїхав з села на гостинець, заждав хвилину, доки не зрівнали ся з ним молодцї.
— Всяке дїло чесним пактом constituere licet[1] — начав, усміхаючись, — тому випадає й менї подбати про своїх ренкодайних. Ось пятьсот золотих, прошу, подїлїть ся, та в разї потреби зверніть ся до мене, а я не мішкати-му виплатити дальшого subsidium.[2]
При сих словах витягнув до молодцїв руку зі шкіряним мішочком.
Юрка заскочило се несподївано. Він почервонїв увесь, але Іван замітив його обуренє і витягнув сам руки по гроші.
— Дякую покірно вашій милости, — сказав. — „Яким грошем платиш, такої служби надїй ся“, кажуть люди, тож і ми так само diligenter[3] вашу милість обслужимо.
— Ваша милість! — сказав Юрко. — Менї сї гроші річ немила. Ми не юрґельтники…[4]
— Ха, ха, ха! — засміяв ся пан Бялоскурський. — Жарновський навіть платив вам, а я не мав би? І не наємники ви менї, але приятелї, не мав жеж би я з вами подїлити ся своїм добутком, коли вашмостям усього потреба? Ви втїкли з „хоронґві“ і з хати, у вас крім жовнїрської мізерії нема нїчого, тож постарайте ся про все потрібне!
Пану Бялоскурському й не снила ся властива причина слів Юрка, тому молодець замовк.
— Gratias agimus maximas[5] і за зацний стрій, який ось одержали ми з ласки вашої милости!
— Не в райтарськім колєтї їздити яло ся посесіонатам! — відповів гордо пан Бялоскурський.
І справдї, молодцї виглядали зовсїм інакше у червоних жупанах та темнїйших дещо, богато шитих контушах із вильотами. Шапки з китами та широкі ногавицї доповнювали строю і тілько проста шабля Попеля не дуже йому відповідала.
Пан Бялоскурський поїхав дальше, молодцї за ним. Так їхали дві години, аж знов скрутили в лїво з гостинця, якраз проти горбка, на якому вчера розпрощали ся з паном Залушковським. Тут було більше поля, нїж у Короснї, лїс світив зрубами, широка та розїзджена колесами дорога вказувала, що дї-