30
лушковський здержали ся при вузкій стежинї, що вела з горбка в долину та губила ся в гушавнику.
— Ну, то, вашмость, уже дома. Останьте здорові!
— Чолем! чолем! — відповів Залушковський, та звернув ся до пахолка з мішком.
— Їдь, хаме, передом! — приказав.
Тимчасом Івашко заговорив із чотирма гайдуками, які служили у Залушковського і мали з ним їхати. Він сказав їм кілька слів, а на їх лицях появило ся нагло сильне зацїкавленє. Відтак гайдуки говорили хвилину між собою, в кінцї три поїхали за Залушковським, а четвертий остав ся.
— Чого сей сабат коло нас вішаєть ся? — спитав Бялоскурський Івашка. — У мене своїх доволї.
Івашко усміхнув ся.
— Се мій баратом[1], прошу вашої милости. Він нинї вечером поїде домів.
Пан Бялоскурський не мав, здаєть ся, охоти позволити, але Івашко сказав нїби мимоходом:
— Один менше, другим більше!
Слово приказу, яке пан Бялоскурський мав на устах, остало невисказане. Покрутивши головою сюди й туди, він поїхав передом, поглублений у задумі.
Тимчасом Попель став дечого догадувати ся і тому тілько не питав ся про значінє слів Івашка. За те рішив доконче дізнати ся, які саме зносини вяжуть такого Івашка зі шляхтою та мазуром Матисом. Не уйшла, бач, його ока фамілїярність, що панувала між ними.
Серед таких думок виїхала громадка їздцїв на високий горбок і перед ними розвернув ся гарний краєвид.
Була се доволї широка долина. Крізь неї пропливав потік, а здовж потока, тут і там стояли хати. Вони стояли з рідка, були опрятні й чисті, а при них чимало господарських будинків.
Противний бік потока був стрімкий та скалистий, а на високім виступі горбка стояла стара, деревляна церков. До неї вели камяні сходи, покладені широко з рівних плит.
Дещо за церквою в горі на широкім горбі лежав укріплений частоколом двір із високою, деревляною баштою. З вікон башти виглядали дула гаківниць, а по обістю ходило чимало уоружених людий.
— Ось і ми дома! — заговорив весело пан Бялоскурський, звертаючи ся до Угерницького.
— Прегарна се оселя, — відповів сей, — і положенє самого castellum[2] дуже пригоже для оборони. Але бачу, ся оселя на волоськім праві[3].
