12
Пан Бялоскурський вернув у кінцї з ванькира.
— Чи не за богато „cadaver-ів?“[1] — сказав до Матиса.
— Овва! лиш чотири, — махнув рукою коршмар, — та й то люди підлої кондиції.
— Схизматики, хлопи, то правда! — докинув Бялоскурський. — Все таки „згубити“[2] треба. Бач перший лїпший найде трупа, запрезентує в ґродї[3] і треба буде відкуплювати ся.
— Пусте! я яму наготовив уже заздалегідь, — сказав Матис Бялоскурському на ухо, — там їх кинемо і присиплемо, що навіть мої парубки не знатимуть.
— Так як молодого Цебрівського?
— Так!
— А бачите, пане Матис, що молоді Цебрівські та батько догадали ся, що се справа Зґлобіцького, лиш мене не догадали ся, бо я походжу з їх сторін, і велика була все між нами „amicitia“[4].
— Ага! тому то він і не хотїв бачити ся з сими Теребовельцями. Либонь вони його й відси знають.
— Здаєть ся! — усміхнув ся Бялоскурський.
Із сього усміху догадав ся Матис, що у Зґлобіцького є мабуть іще й якась инша справа, крім довершеного убійства. Та не допитував ся дальше, лише став видавати прикази.
— Трупів занести до шопи! Завтра повеземо їх до Добромиля, — приказав своїм парубкам, — а ви забирайте ся спати! — додав звертаючись до пахолків Жида.
— А де наш пан? — спитав один із них.
Матис моргнув на нього, щоб мовчав і показав рукою на двері.
— Твій пан має ще з нами дїло, а ти тїкай зараз завтра, бо готові ще тебе примкнути у ґродї, що ти возив мадярського шпігуна.
Пахолки вийшли, остав ся лиш один, сей що перший кинув ся на Жида.
— Чому така полїтика з Жидом? — питав тимчасом Бялоскурський шепотом. — Чей його не лишимо живим!
— Нї, пане Бялоскурський, — відповів Матис, — сї два молодцї бачили його і хлопи з Губич, а також усї инші мужики та пахолки. На нього жде Пєньонжек, а Вірмени з Ярослава знають, що він виїхав сюди. — Був би крик.
- ↑ небіщиків.
- ↑ ховати цїлого небіщика, або хоч голову, щоб нїхто не міг внести скарги.
- ↑ завести трупа до ґроду називало ся „praesentatio cadaveris“; пр. оголошенє убійства „proclamatio capitis“; не можна було проклямувати небіщика, якого нїхто не знав, тому часто „гублено“ трупа, за убійство відповідав у першій мірі сей, на чийому ґрунтї найдено трупа, тому власники відкуплювали ся від деляторів грішми, а сї не ставали на термін і справа упадала; польський суд не займав ся злочином, коли не було делятора.
- ↑ дружба.
