135
— Що ви кажете? — спитала праведна панї Марта, якій у голові не містило ся подібне злодїйство.
— Нехай мене покарає Бог! Нехай сам зігнию собакою на турецькім ланцюху, наколи брешу. Чи ви не знаєте, що українські пани викуплюють бранцїв через нас та під нашою сторожею? Так, лише Татари не люблять таких торгів і волять польських потурнаків. У нас бач чесні купцї, в лївій руцї гріш, у правій шабля, не кривдимо Татар, але горе їм, наколиб захотїли обманути нас. Одначе лише ті пани ідуть під нашу хлопську опіку, які чують ся за одно з нами, а ми з ними. Инші пишуть листи за листами до потурнаків, посилають суми за сумами наче в болото. Кажете єймость панї, що таке злодїйство не можливе? А кілько шляхтичів грабить попри Татар на їх рахунок? Хто спитає по нападї, чи се Татари, чи свої? Такі всякі Побідзїнські, Понятовські, Цеклїнські, Бялоскурські, Зґлобіцькі[1], до чого вони не спосібні?
— Правда! — сказав старий Василь — сам гетьман Жулкевський говорив минулого року на соймі про Понятовського, що се чоловік гірший від Наливайка[2].
— За Побідзїнським, Цеклїнським, Бялоскурським та Зґлобіцьким заступила ся вся шляхта! — сказала панї Марта, яка знала, що її пригадки збільшують лиш відразу мужа до польської шляхти.
— Так! — додав Попель — бо знала, що й її треба би вивішати, наколиб була свята справедливість у річипосполитій!
Через хвилю мовчало все товариство.
— Справедливість є лиш там, де вона держить у руках і меч сили, а не там, де записано сотки книг кондемнатками, щоби запобігти загибели гродових миший! — засміяв ся козак. — У нас на Українї всї миши в поли. Бо живого слова присуду козацької старшини не піжре й сам діявол, як не угризе і сталевої шаблюки козака. Ся шаблюка висить однаково над карком Татар, як і своїх ворохобників, і тричі горе тому, хто хотїв би у нас кривдити своїх.
— Чомуж ви, пане осауле, так захвалюте нам наші тясьминські пустинї? — спитала панї Марта. — Адже вам красше, як нас там не буде.
— Нам було би красше, наколи би ви там уже були. Тепер бачу, що єґомость пан Василь — тут поклонив ся козак пану Угерницькому, — се муж праведний, чоловік христіянських чеснот і достойний бути на волости одним зі сподвижників нашого гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного. Він то уняв у карби всїх, що ходили на Москву чи Молдаву, кинув їх у степи та дав їм у руки меч проти бісурмана. Турки й Татари дрожать у своїх гаремах, а козацькі гармати і мушкети окурюють димом царгородські стїни. Коли поможе
