117
кинув ся на нього, наколиб не розпука, в якій находив ся. При тім він поважав о. Андрея, як священника і тому мовчав.
— Мир дому сему! — заговорив о. Андрей, сїдаючи при вікнї.
Промінь світла падав якраз на його неземне лице аскета та остро виступали у ньому виразисті риси й густі білі брови над сїрими очима. Угерницький мовчав.
— Чую — сказав о. Андрей, — що ти, брат мій во Христї, смущаєши ся[1] задля всяческої суєти міра сего, та умертвляєш своє тїло з гнїву та безбожної скорби! Чи се правда?
— Правда! — відповів глухо Угерницький.
— Так отже я, колись твій друг і товариш, приходжу до тебе, як колись приходив учити ся до дяка, тямиш?
— Тямлю! — відповів Угерницький, а голос його задрожав.
— Бачиш, приходжу дізнати ся, чого жаждет[2] душа твоя, що нїсть[3] для неї мира на всї дни. Бо се, що твориш, се великий гріх! Благо сему, хто труп свій умерщвляє святим постом, або карою на славу божію, але тричі горе сьому, хто мірських благ ради забуває на сію славу і на се, до чого создав[4] його Сотворитель. Ти бо єси сим рабом невірним, що закопав талант свій, місто ужити його в общую пользу[5]. Як він осужден бисть[6], тако і ти осужден будеш, як що не відложиш гордости своєя і не отвориш серця свого Богу і сим, що тебе люблять по закону Всевишнього.
Старий Угерницький глянув просто в лице другови і чув, як розпливаєть ся поволї лїд на душі його та отвираєть ся серце. Непорушне лице аскета, мов жива ікона стояло перед ним і старий почув, що се серце не має упереджень до нїкого, що воно удїлить йому в потїху сього мира, которого „ісполнив єї“[7] Бог.
— Чому ти, Андрію, не був тодї, коли я висилав Юрка до Ярослава? — спитав жалібним голосом; — богато ріжних нещасть не булоб стало ся.
— Не булоб гріха, наколиб Бог не сотворив був світа, — відповів Андрей. — Не було би тепла, наколиб не захотїло світити сонце. Спитай сонця, чому воно вялить одну траву, а родить другу? Невистежимі є шляхи Премудрости.
— Ти научив мого сина непослуху і він утїк по дорозї до колєґії!
— Коби так прародичі втїкли були від змія, не прекратилоб[8] ся було блаженне житіє в раю. Я був лише знарядом у руцї Всевишнього. Слухай його, кори ся і моли ся: Да будет воля Твоя, яко на небесїх, так і на земли. Але поговорім на розум; що ти хотїв почати з Юрком?
