100
Пан Жулкевський знав, що родинне срібло важнїйше як гріш та військо, бо по його скількости оцїнювано й богацтво. На се та на заграничні „приправи“ і вина ішов мало не весь гріш, добутий кервавицею підданих. В їдальній салї, повинуючись принятому звичаєви, урядив гетьман неначе виставу усього найкрасшого та найцїннїйшого, що лише мав.[1]
Сам стіл застелено трьома скатертями з білого адамашку, вишиваного краями. На столї стояли довгим рядом срібні тарелї, поруч маленькі рушнички до обтираня губ, срібні ложки й великі склянки на пиво. На серединї стола виднїло за те дуже богато склянок зі звичайного скла, але о ріжних видах. Деякі були тригранні, инші чотирогранні, круглі, овальні, високі, низькі, словом годї було би вичислити всї види сих склянок. Середуща часть стола, звернена до креденсу, була обставлена позолочуваними тарелями і золотими ложками. Коло накрить стояли срібні та золоті кубки, пугарі, розтрухани[2] і кришталеві чаші великої цїни, оправні в золото і срібло.
При сїй части стола мали сидїти лише найповажнїйші гостї, сенатори і духовенство.
На противнім кінци салї був на стовпах уміщений хор, окружений блискучою бронзовою ґалєрією. Там саме висїв і портрет Жиґмонта III, малюнок, дарований гетьманови тому два роки по остатнїй комісії на Запороже. По обох боках портрету короля, зараз поруч турецьких збруй, висїли портрети трьох предків пана дому з темними, суворими лицями, у ярких одягах, та з іменами і похвалами виписаними великими буквами.
На хорі сидїло богато всяких музикантів і малих співаків. Вони заглядали через баляси на салю, яка аж кипіла від шляхти і панів.
Шляхта стояла юрбою по внутрішній сторонї стола, між обома раменами підкови. Аж за очи хапали пестрі, блискучі строї, атласи, тафти, аксаміти, адамашки та парча. Усюди миготїли самоцвіти, особливо брилянти і рубіни. Тут і там мигали вильоти контушів, брязчали золоті остроги та коралем, туркусами й опалями виложені карабелї, золоті ланцюхи, медалїони, шнури, ґузи, перстенї, жовті, червоні, попеласті та чорні чоботи і парадні шапки з брилянтовими ношенями з переду.
Нарядному одягови відповідали у части й самі постати мужів. Парчеві, блаватні кармазинові жупани і шовкові пояси тїсно обіймали могучі, кремезні бедра, а обширні ногавицї розширювали також відповідно їх обєм у підставі. Високі, підголені голови надавали сим мужам щось воєвничого і лише лиця не підходили до решти вигляду. Здебільшого були се червоні лиця звичайних собі „обивателїв-гречкосїїв“ від стриженя овець, які не гордять чаркою та полумиском і уміють спати по півтора днини без перерви після якоїсь „лицарської забави“. Деякі мали