Та в цей момент заговорив Ярослав про свідка. Круто повернувся до нього боярин.
— Свідка! Якого свідка? — накинувся. — Який тут може бути свідок між громадою і мною? Воєводи не було в нас іще від торічної війни, не було ані купців, ані королівських биричів, були тільки свої. Та ти уваважай, хлопче, що зводити можеш усіх, тільки не Бога й не короля.
— Не остерігай мене, боярине, перед злочинами, яких ти щойно допустився.
Тут перепинив Данило дальший спір, підіймаючи руку.
— Чекайте! Заки покличемо свідка, подивимося, чи не можна б розсудити спору й без нього.
3алягла тиша, така, що було чути, як муха летить.
— Боярине! — запитав король. — До кого їхав баскак?
— Він їхав по подушне, по данину!
— Так, але до кого?
— До мене! Я ж був збирачем цього податку.
— А чи є десь у якійсь татарській слободі боярин?
— Не знаю, милостивий володарю, я ніде не бував!
— Але я бував і знаю. Баскаки їздять до громад і з громади збирають данину. Коли баскак їхав до тебе, то він, видко, тільки тебе знав.
— Воно правда! Він тільки мене знав, тому до мене й їхав.
79
