Сторінка:Опільський Ю. Золотий лев (Краків, 1941).djvu/74

Цю сторінку схвалено

воєвода Мстислав. — Цей молодець безперечно його син. Як вилитий батько з-перед тридцяти літ.

Король кивнув головою.

— І я бачу, що в ньому грає благородна кров — відповів. — А ось цей — це чорний клобук або половчин. Гм! Всяке буває на світі!

Потім звернувся до боярина.

— Боярине! Ти був збирачем полюддя й тивуном твойого пана у волості?

— Так!

— Отже чому від повороту Батія в степи не приносив ти повинної?

— Я мусів платити за громаду данину баскакові, щоб спасти її від загибелі. Торік, після погрому поганого Куремси, я післав дань до Луцька, цього року ще не зібрав нічого. Я тільки велів зібрати рать, саме цю, яка вітала вас подорозі, щоб зловити баскака.

— І що ж, зловили?

— Вбили, милостивий королю, вбили у Вовчому вивозі, пограбували його достатки, а мені, що їм порадив це зробити, не дали нічого.

Аж усміхнулися всі присутні.

— Це було безправство, — гарячився боярин, — бо баскак належав перш за все до мене. Від пятьох літ він щороку був у мене.

— А чи тебе не було при нападі?

— Ні! Вони все зробили без мене.

 

75