тільки свої замисли супроти боярина. Довго слухав Ахмат Ярослава, врешті підняв голову і з очей його впав на молодця погляд найбільшої погорди.
— Гей! Кінський підхвістник більше має досвіду й тямучости від тебе та твоїх. Маєте в руках мене й скарби. Отже я вам обіцюю, що Куремса подарує вам кару за напад, якщо покоритеся і віддасте йому баскака і гроші. Він звільнить вас від боярина раз назавжди. Збирачем будеш ти, або хтось інший, кого виберете самі. Гаразд і спокій по вічні часи запанує в усій волості, як і в усіх землях великого хана від китайського низу та східної Індії по Чорне море. В нас усякому воля робити що хоче і як хоче, йти, мандрувати, вибирати землю і звання, город чи село. Заплатив поголовщину, то й гуляй досхочу. В усьому ханаті і палець на тебе не підійметься. А так — ви очивидячки лізете в халепу, потопаєте в неволі, сто разів гіршій від чужинецької. На вас наводить неминучу загибіль ворожнеча володаря усіх земель по Оку та Волгу, а ви викликаєте її на те, щоб якийсь там боярин набив собі калиту й утік у безвість? Він заплатить за своє добро вашими тілами та життям, неволею жінок і дітей, пожарищем усієї країни! О, ви нерозумні, безглузді раби…
— Тсс! — підняв руку Ярослав. — Не забувай, Ахмате, що боярин, а не ми, піддався під вашу руку і що він, а не ми, зрадив вас. Ми тут ні при чому. Ми,
55
