зважитися на такий нечуваний злочин, а опісля… втекти. Без певних відомостей про замисли короля, або про особу головного провинника не було чого й вертатися до Орди. За втрату зібраного гроша та сотні комонників грозив йому неминучий зашморг.
— Вибачай, воєводо, — заговорив до Ярослава, — ти, беручи мене в ясир, сказав, що робиш це в імені боярина Ратибора. Чи це той самий Ратибор, половчин родом, до якого я їхав?
— Той самий.
— Щож за підступ придумав він на мене нещасного. Невжеж він гадає, що воєвода Куремса й хан не упімнуться за мною, ратниками та грошем?
— Не моє діло, татарине! Нам усім обіцяна нагорода, ми й заробили її!
— Де ж сам зрадник?
— Він сам дома. Бач, він не бажав показуватися тобі в бою. Він випустить тебе завтра або післязавтра, а коли ми всі розійдемося додому, він вину звалить на нас і за свою ласку заправить ще похвали.
— Як то? — визвірився на молодця татарин. — Ніяк не второпаю вашої балачки! То ви, знаючи це, зважилися на таке діло?
— Ба, ми мусіли!
— Не розумію!
Ярослав розказав тоді баскакові про все по-правді, як то боярин присилував громадян погрозою, промовчав
54
