— Ой, годі!
— Скажете може, щоб я зрікся відсотків? Майна в мене доволі, а всього тільки одна дитина, ну і ще не ніч, ще не одно придбати можна. Правда?
Мовчанка залягла збір. Ніхто не сподівався, що боярин на те скликав усіх молодших громадян, щоб пригадати їм довги їх родичів та майбутнє рабство. Тому не один оглядався по боках, на інших, а дехто морщив брови та стискав кулаки в безсилій злості.
— Таки правда, боярине! — відповіло декілька голосів.
— Що ж, я радо зречуся всіх залеглих відсотків, та майна зректися не можу, бо воно не моє, а мойого сина та його нащадків. Це моя відумерщина, надбання, мойого життя і певно нема між вами такого, що вчинив би таке та скривдив власних дітей…
Громада мовчала.
— Віддайте позичені гроші разом, так, як дістали їх від мене, я подарую вам усі відсотки!
Знову та сама мовчанка.
Справді, боярин не мав права зрікатися добра власної дитини в користь чужих.
— Мовчите господарі? Не на ваші сили заплата? Так, так, я знаю, у вас самих круто. Будьте певні, що не тільки ви журитеся цим, але й я. Чи гадаєте, що мені мило бути вірителем усієї громади, пявкою для кожного, ворогом для всіх? Ні! Я теж думаю про ваше
45
