хатися, понадувалися, як сичі? Ото молоді! Сором вам обом, а для парубка особливо!
— Не жартуйте, мамо, — відповів парубок, — не до жартів нам, коли в нашому садочку, замість голубів, ворон літає та кряче про нужду та неволю. Ми й думаємо, як би то його прогнати, — тому й посумніли.
Тут Олена розповіла матері про замисли Ярослава. Підчас оповідання увійшов старий Глухар і слухав теж. Вкінці зідхнув важко.
— Не твоя правда, доню, — сказав. — Молоді повинні тямити, що перед ними життя, коли воно вже за нами старими тягнеться тільки спомином. Наше щастя у спомині, ваше у надії, тимто я був би за тим, щоб ви покинули наше посілля, тільки, — тут голос його задрижав, — тільки возьміть із собою ще й обох хлопців, для вашої та їхньої безпеки. Нам старим не зроблять уже нічого, а для них увесь світ отвором. От король Данило веде рать на Куремсу й певно потребує ратників, особливо таких, що знають тутешні землі. У нього найдете плату і прибіжище, а опісля й надання у землі. Якщо ні, то землі скрізь багато, а за заслужені гроші побудуєте собі цілу Глухарівку. Туди й ми старі стягнемося може колись, якщо доживемо. Це єдина наша надія.
Але мати не погоджувалася.
— Ні, дорогі мої! — сказала. — Не нам, старим, міняти землю і посілля. Наче гриби, виросли ми з цієї
40
