ночко, підеш зо мною так далеко, що до нашого гніздочка не загляне ні лютий звір, ні лиха година. Чого ж нам іще ждати? У мене є дещо прихованого добра, візьму його й завтра під ніч підемо. Добре? Що, ти плачеш, дитино? Не в лад тобі мої замисли, не по серцю моя любов?
— Ні, Славо, твої міркування гарні, чудові й я радо, ах, як радо пішла б з тобою чи на Високе, чи десь у безвість, все одно? Та бачиш, вони гарні й добрі тільки для нас. А що ж станеться з твоєю бабкою, що з моєю ріднею, якщо ми відійдемо? Боярин побоїться може твого ратища, та не завагається прогнати на шлях немічну жінку. Так само й нас боярин не займає, доки платимо відсотки від позички, та як я втечу, то він зараз заправить від нас гроші й мої обидва брати пропадуть. Бач, сьогодні не стало мене, завтра могло б те саме бути з Давидком чи з Ігорем, а то й з обома. НІ, боярин не подарує утечі моїм старим. А дитині не вільно покидати батьків безпомічними на поталу ворогові! Не можу цього я зробити, не можеш і ти.
— Так, це правда! — глухо відізвався молодець. — А що так є, то лишається тільки одне!
Але Ярослав не сказав більше нічого, тільки стягнувши брови, дивився на вогонь у печі.
Аж ось почувся від дверей голос матері:
— Гей, дітоньки! То ви замість гуторити, чи жени-
39
