Сторінка:Опільський Ю. Золотий лев (Краків, 1941).djvu/24

Цю сторінку схвалено

коли отроча робить перші кроки, лебедить перші слова? Гей! Ненависним було йому лоно, з якого вийшов ти, та ти був один… Через це забулася й ненависть… Бачила я все те, та не виявляла нічого нікому. Навіщо? У нього були куни й гривні[1] щоб купити скільки треба свідків для суду, грамоту для людей, княжу ласку для себе, а його помста впала б на голову мойого Ярослава. Я мовчала, навіть покинула село й пішла з Ярославом у ліси. І добре зробила. Це вже й ти памятаєш, як то Батій ішов на Русь. День і ніч значили дими та заграва шлях орди і ні один город не лишився цілий. Прийшли вони й сюди, та тільки загоном. Ні попові, ні людам не зробили нічого злого, тільки пограбили достатки. Боярин не втратив нічого, він вийшов назустріч татарському ватажкові і побалакав із ним поганською якоюсь мовою, а потім став збирати полюддя друге вже у тому році, а цим разом уже на татар. Згодом приїхав баскак і забрав викуп на хана і з того часу почалася загибіль села. Збіднілі люди не мали чим платити й їм підпалювали татари хати над головою, а самих брали в ясир. Старих убивали або лишали на згарищах на голодну смерть. Тому волів кождий запродати себе й своїх комунебудь, щоб тільки спасти життя своє й своїх найближчих. Та не було вже тепер купців з Володимира, Луцька й Києва. Один тільки Ратибор мав складений

25

  1. Гривні — гроші. Гривня ділилилася на куни, а куни на ногаті.