кості двох борців, що сплелися рогами в двобої та так і впали жертвами вовків. Туди заходили й тури в своїх щорічних мандрівках, тут виводилися кабани — словом, букове дупло було наче вікном княжого дворища, крізь яке володар приглядається до жартів та штук придвірних скоморохів.
От і сьогодні саме під цим буком, на якому жила вивірка, розігралася доволі цікава дія. Ловець, молодий, жвавий отрок, поцілив стрілою малого кабанця, й, не оглядаючись по боках, побіг, щоб підняти свою добичу. Та ось побачила його стара самура й притьмом кинулася пімстити на душогубові смерть дитини. Звинувся на місці отрок і з усієї сили вдарив дика ратищем, але й сам упав по хвилині. Гострим зубом розпорола йому самура цілий перед і струмком бризнула кров із розірваної ноги. Біда: до води годі дістатися, до хати далеко, а спливе кров, то сили не стане!
Як міг, спинював кров отрок. Зняв із другої ноги вовняні волоки, вийняв із торби хліб, заліпив ним рану та став перевязувати волоками, та раптом потемніло йому в очах, задзвеніли у вухах усі київські дзвони і без сили повалився він на землю. Лежав без руху та віддиху, а комахи й комарі без перешкоди обсідали його лице та руки. Це було зовсім нецікаве й вивірка побігла до хати спочивати…
|
|
Довго лежав отрок під буком. Уже сонце хилилося
11
