У темно-синіх очах Гарміони заблестіли жемчуги сліз, дрогнули уста, а висока грудь піднялася зітханням. Невольниця мовчки узяла одну з її рук і притиснула до уст.
— Прости, деспойна! Я за своїм горем забула твоє…
— Власне горе, Демофілє, завсігди найтяжче, власна заслуга найбільша, найменчий злочин.
— О так! Але й власне бажання видається найважніщим зпоміж усіх других, чомуж його не сповнити?
Демофілє ясним поглядом обкинула стать своєї пані й заглянула її в заплакані очі.
— Бажання, дитинко? — спитала протяжно Гарміоне. — Якеж бажання є в тебе? Якщо можеш, сповни його, я даю тобі свободу, іди й роби, що знаєш!
— Ти не зрозуміла мене, деспойна! Моє бажання те саме, що й у тебе: се бажання вмерти, або, або тікати ген далеко, далеко від гамору, брязку, від брехливих, атенських чепурунів з головами діточої кукли а серцем шакалів, далеко від гробів, які тягнуть до себе живу людину сильніще від понади живого тіла, десь у безвісти, де пливе Океанос, або де живуть Кімерійці…
Спішні кроки почулися у продомі і обі дівчини позривалися. Демофілє подалася взад, Гарміоне поступила кілька кроків наперед. І ось відхилилася завіса, яка ділила перістіль від сіний і під стовпами кольонади указався високий, стрункий муж у полотняному хітоні. На лівій руці мав перевішений плащ, який скинув був задля спеки, а в правій чималий шкіряний мішок. За ним сопів та пихтів невеличкий собою, але грубий наче бочка, лисий Атенець з червоним лицем та маленькими, хитрими очима.
Сумні черти дівчини прояснилися, наче всміхнулася до неї рожевопальця Еос.
— Ах, дядечку! Хай поблагословить тобі Гермес у всіх замислах, хай постелить тобі доля шлях життя мягким полотенцем з Аморґос за се, що відвідуєш мене самітню. Ось сядь біля мене, а ти, Демофілє, подай вина, але сього з Хіосу, бо воно солодке як мід, а подає членам силу Геракля.
Ойтозірос уступив з пошаною у тінь кольонади, а невольниця подала у срібному кретері змішане з водою вино. Грубий дядько розгорнув заялозений гіматіон, попив вина, відсапнув глубоко і забалакав скороговіркою:
— На Зевса! Ніякий сікофант за небіщика Клєона не набігався так, як я сьогодня. Увесь день на ногах, від Крітія до Лізандра, від Лізандра до Періксена, від Періксена до Тезейону. Я молився, плакав і знову молився але в Пропілєях Спартіят мало черева мені не провертів. Не пустили на Акрополіду собачі скоти. О Атене Промахос! Злізь та подивися на спадщину Арістіда, Темістокля, Перікля!
