із нього опиря—вовкулаку на весь час, який призначений до життя нащадкам Тарґітая… Тому хай виступить ся, яка володіла в юрті Спадака!
В мить розступився гурток, а посередині остала висока жінка середніх літ, повногруда та круглолиця з великими палкими очима.
— Ойбара! — закричали в оден голос Сколоти.
А покликана виступила в перед гордим кроком.
— Так, Ойбара! — сказала звучим, чистим голосом. — Я бажала пімститися на сій малій тварюці, до якої розгорівся був Спадакес соломяним огнем, а там булаб пішла за обоїма… Ось ніж… Життя без обійму любимого не стоїть і черепяного глека!
Тут кинула жрецеві під ноги ніж і витягнула обі руки до Сколотів. Вони вхопили їх, а жрець в мить заложив її на шию обруч. Покрутив закрутку раз, другий, а там і закинув на лице Ойбари чорну хустину… Через хвилю страшні судороги потрясали тілом жінки, тим страшніщі, що ні один стон не міг добутися зі здавленої горлянки. Швидко спустили Сколоти тіло в могилу і поклали на лежанку біля трупа Спадака.
— А тепер, — гукнув білий жрець, а голос його дрожав замітно, — хай лискавка Паппая та проклін віщої Апії влучать усякого, хтоб нарушив упокій померших!
Кинув ніж, який держав у руці, в могилу, а вслід за сим зашуміла земля під заступами копачів. Підчас коли одні засипали яму, другі вбивали на палі тіла коний. У сі палі встромлювано другі, на які насаджувано тіла Спадакових слуг. Швидко ряд страховинних кукол окружав вінцем кріваву могилу. Звичайно роблено се аж у першу річницю похорону, та виїмкове становище Спадака вимагало доповнення обряду сейчас.
Тимчасом ніхто й незавважав, як до зімлілої Тісси підбіг конюх Гарміони. Він підняв її, поклав перед царя і сам укляк біля неї.
— Віддай її мені, царю! — прохав. — Заки ще взяв її цар, вона моя була по закону Артімпази. Не мені було ставать на прю з царем.
— Вона твоя, — сказав цар, — як тільки захоче сама.
— Ох, вона захоче, захоче! Життям усім не заплачу тобі, деспойна, твоєї ласки!
І вдарив чолом перед конем Гарміони. А в сій хвилі Тісса розплющила очі.
У тьмаве шатро прокрадався розсвіт. Сірина його мішалася зі світлом оливної лампади, яка горіла в куті юрти перед ідолами домашніх богів володаря. На перських пухо-
