дзвіночки та балабони, якими обвішані були криша гробиці та скрізь понабивані палі, звенінням відганяли демонів…
А тоді білий жрець поспитав знову.
— А чи зладжено тобі, блаженний Спадаку, усе, чого потребує Сколот у вічному життю? Чи є в тебе любимий кінь, конюх, підчашій, одівальник? Чи є ясна збруя, молоді слуги—післанці, баский табун, який радуватиме твоє серце у степах вічности?
— О так! — відповіли з долу Сколоти.
— А чи є в тебе, блаженний вожде, наложниця-жінка, якої біле тіло подасть утомленому роскіш Артімпази?
— Ні, нема! Приведи її чим боржій, бо пора вже покрити землею се, що втікло від лиця дня!
— Невжеж вони убють і жінку? — спитала Гарміоне Ойтозіра, дрожачи, наче від смертельної трівоги.
Але Ойтозірос мовчав. До гуртка жінок підійшов чорний жрець з желізним обручем і спитав:
— Котру з вас вибирав звичайно блаженний Спадакес у своє ложе? Чиї коліна цілував він найчастіще? На чиїй груди покоїлася його свята голова найрадше?
— Скіллі! Скіллі!
— Ні, Ідантірси!
— Тісси! Тісси!
— Тісси! — закликали в кінці мало не всі жінки.
Молоденьке, може шіснацятьлітнє дівча висунено з гуртка наперед. При виді страшної, чорної, крівавої могили та валяви трупів подалася дівчина в зад, поблідла мов мерлець, а в широко розплющених очах малювався безмежній жах, ся живлова трівога, яка огортає людину при виді смерти, ся розпука молодого серця, яке має вмирати, заки ще жило.
— Я… чому я? Менеж силою взяв цар… — лебеділа. — Усього чотири дні тому… О Апіє! Не бери мене! Я ще не твоя!…
Упала навколішки і заломила білі, малі рученята, а там похилила головку й зімліла.
— Горе! — прошептав нагло біля Гарміони якийсь голос.
Живо оглянулася Атенянка. Її конюх закривав лівою рукою чоло й очі, а правою добував із за пояса ніж…
В мить догадалася що тут діється…
— Ойтозіре! — крикнула. — Сі жінки брешуть! Спаси Ticcy! Якби Спадакес любив був її, не чіпавсяб був мене!
Ойтозірос підняв руку. Чорний жрець та два Сколоти, які вхопили вже були свою жертву, відступилися.
— Пожди, знаючий отче! — сказав цар. — А ви, жінки, кажіть правду, бо якщо Тicca не була улюбленицею Спадака, то він сам прийде по сю, котру любив. І ні він сам, ні она не найдуть спокою у вічности. Проклін ложі вчинить
