Перш усього біло одягнений підійшов до мерця і діткнув ножем його груди.
— О Апіє, богине землі, життя і смерти! — закликав. — Нема вже крови у сьому тілі, ти випила її там у степу, у полі бою. Ти кличеш Спадака, який був могутнім, богатим, здоровим, сильним вождом комонників, кличеш його до себе, бо бажаєш тіла, як узяла кров. Так бери його як жертву від рідні, племени, народу! Хай із сього посіву зійде буйно нове життя!
Махнув рукою і вмить ухопили Сколоти тіло та по драбині знесли у могилу. Там засунули його у гробівницю. А тоді жрець спитав:
— Чи зладжено тобі, блаженний Спадаку, усе, чого потребує Сколот у вічному життю в Гара Берецайті? Чи є в тебе пожива, вино, олива, хліб? Чи є чарка, збанок, блюдо?
— О так! — відповіли з долу Сколоти.
Рівночасно на мотуззі стали у могилу спускати печені чвертки волів, баранів, всіляку дичину та пташню, далі смолисті амфори з вином. оливою, глеки з кобилячим молоком, медом, пивом, водою, вкінці дорогоцінні золоті, срібні, спіжеві та мідяні вази, збани, тарілки, кубки. На них видніли грецькими мистцями ковані фіґури. Вони зображували побут Скитів у степу, їх боротьби, лови, пири, збрую, коні та слуг.
— Не на се дбає людина, щоби після смерти раділи другі її добром, — сказав Ойтозірос Гарміоні — а на те, щоби користувалася ними сама у ясному, білому раю Мітри—Ойтосура.
— Се гарно! — відповіла дівчина, — бо тільки так можна пізнати, хто любив небіщика, а хто ждав з тугою на його смерть. Один бач заплаче, другий зрадіє і не буде ложі ні в сьому, ні в другому.
Одначе картина змінилася у иншу, а серце дівчини застигло від жалю на її вид.
Жрець у червоному плащі підійшов до слуг і підняв меч. В сій хвилині заспівали всі Сколоти пісню смерти, яка зачиналася від слів:
Відходиш у рай Ойтосура, у Апії царство святе,
Спадаку, вожде Сколотів і слуг забираєш усіх
З собою в далеку дорогу...
Рівночасно жрець махнув мечем, а в сю мить на голови спадакових слуг упали обухи топорів. Другі Скити різали коні, а перш усього боєвого коня Спадака. Кров полилася в могилу, а звуки пісні не завсіди глушили квік коний та харчіння убиваних мужів. Трупи конюха, підчашія та одівальника зложено біля гробниці, а поруч уложено коня. Коли пісня скінчилася, не чуть було вже нічого, тільки
