— Ні, Спадаку, — відповів Ойтозірос. — Царський вінець се моє право, оборона дівчини, се моя повинність. Вільно мені виречися права, та ніхто з богів, ні з людий не простить мені несповненої повинности!
Добув меча, підійняв щит, скинув з голови шапку й оба противники станули до бою, пробуючи землю ногамм та оцінюючи оком противника.
VI.
Як тільки Гарміоне побачила Ойтозіра, уся її душевна мука счезла десь у глубині, ум відзискав рівновагу, а натомість зовсім ясно виринула гадка: „Ви обоє, Ойтозірос і ти належите до себе! Ви призначені собі, бо Парка Ляхезіс разом ісплела нитки вашого життя. Дарма, що він не Гелєнець. У безмежах степу ширшає кругозір, а око бачить тісноту атенського опістодому. У ньому темно, душно, невигідно, наче штучно плеканій ростині у черепку. А тут? Тут втвирається уся безкрай широкої волі, безмежній простір отвертої країни, з якої золоте яблоко Гесперід сотворить гелєнський дух. На Ареса! Атенський світ душиться сам у собі. Кинений на схід та північ він обійме землю аж по круг Океану!… Уосібненням сього розмаху гелєнського духа був для Гарміони Ойтозірос. Його могутня поява стане Прометеєм скитського варварства, а вона… вона, буде його Аріядною, якої провід дасть йому побіду над Мінотавром…
Схилилася й підняла кинений Спадаком діядем.
— Вложу йому на чоло вінець побіди! — погадала, — а якщо судилося йому впасти у порох боєвища, то й я умру разом із ним. Хай помішається разом наша кров! На Гекате! Не тільки невільниця Демофілє поклала любов до Стратоніка вище власного життя!
Стукнули мечі об щити. Зібрані Сколоти привітали сей перший відгомін бою одушевленим окликом. Зі здержаним віддихом стежила дівчина за лискавковими ударами, які завдавали собі противники з вирахуванням, але й із силою. Уже від перших ударів пірвалася шкіра на щитах, а металеві обручі, які їх окружали, повигиналися в кількох місцях. Оба противники не стояли на місці, а пробували то відти, то відси влучити ворога ненадійно. Недаром одначе Спадакес був першим борцем між Сколотами, недаром Ойтозірос уже двацятилітним хлопцем добув собі признання старців у народі так, що не забули його досі. Сили в обох були однакі, а Спадакес за час царювання вийшов був уже дещо з вправи, Він швидко помітив, що хитрощами не побідить Ойтозіра й тому, відбивши останній удар, напер на нього впрост, гадаючи розрубати щит і влу-
