Із одної з хат вийшов високий, стрункий Сколот у червоному плащі та кінчастій шапці. З брязком меча та щита, які висіли при поясі, переходив він поміж товпою, доки не станув проти Спадака.
— А ось і я! — сказав.
Голосний оклик радости привітав його появу. Видала його Гарміоне, але ніхто більше не обзивався. Всі ждали розвязки.
Наглим рухом скинув Ойтозірос червоний плащ. На нагій, широкій груди виразно відзначувався синявою краскою тетований образ богині Апії: суворе, жіноче лице, окружене полумяними язиками…
— А ось і я! — повторив, здіймаючи зі шиї малий, шкіряний мішочок. — На моїй груди святий образ богині, а ось тут те звено, якого недостає у твойому діядемі, Спадаку! Таке звено дає цар свойому наслідникові враз із першим мечем, як запоруку майбутньої влади. Ти, старий Артанаспе і ти, Октамазаде, знали батька Санаґа, то можете стати моїми свідками перед лицем лицарського збору Сколотів!
Старий Артанаспес, високий, худий старець зі згоїною на чолі та осліплим оком, виступив уперед, віддав Ойтозірові земний поклін і сказав:
— Не треба нам твоїх знаків, герою! Хто знав молодим блаженного Санаґа, сей ні хвилі не завагається признати тебе його нащадком. Ти був далеко, та ми не забули тебе. Поклін тобі і слава цареві Сколотів!
— Слава, слава, цареві! — закричали як один муж усі присутні.
Гордим рухом голови подякував Ойтозірос лицарським підданим за признання, яке неодному зпоміж прибічників Спадака було вельми не по нутру. Але лицарський дух побідив усі прочі згляди. Ойтозірос, який укривався перед нечайним нападом, ні хвилі не завагався виступити на прилюдній нараді, бо знав, що між Скитами нема лукавства ні ложі, де ходить про лицарські справи.
Втім виступив наперед Спадакес. Його лице було похмуре наче небо, коли з над Понту надвигається буря. Коли став говорити, слова виходили крізь стиснені зуби якісь хриплі та свистячі, наче гадючий сик, повні злоби, ненависти, глуму.
— Пожди, Ойтозіре! Ще царський діядем у стіп сеї гелєнської дівчини. — Тут зірвав із голови золоте чільце й кинув його до ніг Гарміони. — Вона вложить його на голову майбутнього царя. Заки поїдеш у Ґерргос, ще тут мусиш звести боротьбу зі мною на життя чи смерть. Хиба, що уступиш мені добровільно дівочу ласку, як я уступаю тобі царський вінець.
