Серед загальної мовчанки виступив із круга Скитів Октамазадес і поклонився цареві.
— Позволь, могучий царю, сказати і мені слово! — попрохав.
— Говори! Цар, який слухає терпеливо брехень Гелєнів, тим радше може й повинен послухати голосу благородного князя Сколотів.
Октамазадес звернувся до Трофія.
— Ти не кажи, що тільки Аґатонікос зрадив Ойтозіра, бо чи ти не зрадив його довіря, бажаючи взяти йому його невісту? Він повірив тобі її, а ти що зробив із нею? Усіми силами змагаєш до сього, щоби її опутати гладким лицем гелєнського чепуруна! Цар Спадакес узяв її мечем, ти бажавби її украсти. Чимже ти не зрадник?
— Зрадник! Зрадник! — закричали Сколоти, з яких деякі розуміли добре мову Гелєнів.
— Одно тільки не подобалося мені, — продовжав Октамазадес, — і як досвідний у лицарському ділі Сколот, питаюся: Як може благородний лицар відбирати жінку у неприсутности її власника?…
Старий відважно глядів в очі цареві, а сей зморщив брови і схилив голову. Закид старого був оправданий…
Мертвецьки мовчали Скити, які добре знали, що власть Спадака не основується на праві наслідства, а на його особистих прикметах. Зядля них признали його всі царем, бо серед ріжнородніх племен Скитів конечною була царська власть і сильна рука. З появою одначе правного заступника богів кінчилася його влада, бо у Сколотів тільки мужі королівської крови могли спорити про царський діядем. Виступ Октамазада зрозуміли всі як оборону прав Ойтозіра. Деж він? Чому не явиться перед ними та не зажадає звороту украденої корони? Чому не покаже на груди тетованого обличча Апії, богині землі, матері всіх богів та людий? До чогож гне вкінці старий князь?
— Добре! — сказав нагло цар. — Ти, князю, закидаєш мені, що не я власником сеї дівчини, а Ойтозірос! Бачать боги, що се неправда, бо в Ойтозіра украв її Трофіос, а не я! Я відібрав її крадієві мечем, але щоби хто не сказав, що я ховаюся за свій царський щит, отже рішаю ось що: Ти, Трофіє, Гелєнець, то правда, але ти на вольних степах під небосклоном Паппая в руці царя Сколотів, скований їх законом, а не приписами ольбійських архонтів. Закон Артімпази обовязує тут і тебе. Тому скинь із себе плащ, як ось я і поборімся про се, кому припаде в уділі дар богині любови. Хай кров другого буде весільною жертвою богині Тавіті від побідника. Ставай!
На даний знак підійшло двох молодих Сколотів, які швидко здійняли з царя лискучу збрую та каптан, а дали
