Тут рукою вказав на Гарміону, яка підійшла аж до них. Ніхто її не здержував. Напроти, всі радо розступалися перед нею, доки не станула біля царя, око в око з Аґатоніком та Трофієм. Аґатонікос обтер рукою спітніле чоло.
— Могучий царю! Бажаєш від мене неможливого. Тільки Геліос, якого лучі проникають у всі закутини світа, може сказати, де укривається твій ворог.
— Га! Санаґові говорив ти що инше! — замітив їдко цар…
— Аґатонікос заточився мов пяний.
— Ах, ти знаєш ?… — прошептав.
— Знаю, знаю, з ким говорю та про кого і так гадаю, що договорився вже до сього, що бажав знати. Ти певно не завагавсяб зрадити Ойтозіра, якби знав, де він. Та не гадай, що між могилами Скитії, у її високих травах, плавнях та солончаках укриється злочин зрадника перед оком Мітри, або його заступника — царя. Не помилявся я, кажучи моїм: „Добудьте мені дворище Аґатоніка!“ Ти брешеш, як брехав усе життя. Одно тільки правда, що не знаєш місця, де укривається Ойтозірос… Тому йди! Сядь на човен зі своїми рабами та сином і счезай із моїх очий, бо я часами послугуюся зрадниками, як кождий цар, але ними горджу. Проч!
Аґатонікос подався взад, але ось виступив наперед червоний мов грань Трофіос.
— Царю! — сказав дещо дрожачим голосом. — Позволь узяти з комори одежу для дівчини!
— Дівчини? — спитав Спадакес, протягаючи руку, наче бажав здержати надходячого молодця. — Дівчини? — повторив по хвилі, пильно приглядаючися Трофієві. — До дівчини має право тільки сей, хто привісить сагайдак до ручиці її теліги, або до одвірка її хати та стане її оборонцем по закону Артімпази. Власником її був Ойтозірос, а я відібрав йому її мечем. Вона моя…
Спокійним кроком підійшов до одвірка дворища, вбив у нього ніж, а на ножі повісив свій сагайдак із луком та стрілами.
— Вона моя, — повторив ще раз, а на прю з царем може стати тільки рівний йому князь крови!
Слова сі, висказані по гелєнськи, зрозуміла й Гарміоне. Трофіос замовк і пригриз уста. Натомість між Сколотами озвався глумливий сміх, а по хвилі голосні оклики в честь царя та богині Артімпази. Аж знову поблідло лице молодця і він сказав:
— Не забувай, царю, що не ми двоє були зрадниками Ойтозіра, тільки Аґатонікос. Ми правимося законом Гелєнів, а не Скитів. Їх закон нас не тикається!
