у високій шапці та широкому плащі. Ярко-червону одежу розвіває вітер, наче прапор на щоглі.
Керманич чимдуж завернув байдак від берега на середину ріки, а Трофіос сказав:
— Се Скит — кочевик, або як вони самі себе називають царський Сколот. Треба тепер пильно глядіти, чи ніччю сторожі розставлені як слід, бо в кождій хвилі може нас постигнути нещастя. Численне бач потомство видала зі себе Ніч, мати всіляких страхіть у сьому та тому світі. Хай стереже нас Гермес, післанець богів, товариш і помічник людий!
— Якто, то ви ведете зі Скитами війну? — занепокоїлася Гарміоне.
— Зовсім ні! — пояснив Аґатонікос, — але царські Скити вважають себе володарями всіх людий, які замешкують їх землю, а одиноким законом який признають є воля їхнього царя.
— Се зовсім так, як у Персії! — замітила дівчина. Батько Евтрезій бував у Сардах, то й розказував мені про се.
— Без сумніву! — відповів Трофіос, — вони й тої самої породи що Перси та говорять подібною мовою, але тільки властиві Сколоти. Хлібороби або наші Калліпіди зовсім інакші. Калліпіди говорять як Тракійці знад Істру, а мову Скитів-орачів розуміють тільки сі, що живуть між ними. Вона звенить наче мідяна посуда та пригожа до співу, підчас коли тракійський говір наче немащена теліга. Тим то Калліпіди не співають зовсім, а зате Скит-орач кроку не зробить без веселої пісоньки або побрехеньки. Але одні і другі зовсім не те, що Сколоти.
Гарміону вельми зацікавили оповідання Трофія, а нові вражіння затерли звільна спомин Демофілі. Крім сього пізнала вона з неодного, що поминувши мову, пересічний Скит не ріжниться від атицького хлібороба більше, ніж Тебанець від Атенця або Етеокретієць від гелєнського Кретійця з побережа. Як нерозумними, прямо смішними видалися її сі закохані у своїй виключности атенські мудрики, що всякого прозивали варваром, як його колиска не стояла в тіни скалистої Акрополіди.
— На Палляду! — сказала собі, — більше є на світі людий, чим вони самі знають, а кращий хиба Скит, який переймає знання й обичай від Атенця, ніж Спартіят у своїй заскорузлости!
Третьої днини після сього, як пловці побачили Сколота на березі, а двацятої від виїзду з Ольбії, прибули до станиці Аґатоніка, де привітав їх його орудар Тетікс. Станиця лежала на правому березі ріки, у тіни високих, білих тополь і була окружена високим частоколом. На сей частокіл вирубали були перші поселенці всі дерева, які росли
