Ойтосур на небозводі. Він цар, йому слід хотіти і ділати, а не нам.
Сумні хвилі настали для осиротілої дівчини. Бліде марево помершої разураз являлося очам її духа, наче сказати хотіло: „Так вяне кожда цвітка, яку злі боги вирвуть із рідної почви та кинуть у холодні пустині Скитів. Бережись, бо й тебе може постигнути така сама доля!“
І тоді серед сумнівів та зневіри наблизився до неї Трофіос. У нього було доволі зрозуміння та спочування для горя дівчини і він умів у відповідних хвилях влити розраду та потіху в її зболіле серце. Мимохіть стала Гарміоне у хвилях душевнього страждання звертатись до Трофія по лік, який плив із його уст теплими словами. Сам Аґатонікос почував нераз зворушення, прислухуючись до їх розговорів при палаючій ватрі.
— На Афродіте! — сказав раз, коли Трофієві удалося спонукати Гарміону взяти до рук забуту кітару. — Тільки любов в силі викликати в людині правдиву щирість. Тільки вона вміє спочувати й потішати і тільки раз у життю каже людина правду, а то тоді, коли любить!
Коли молоді розійшлися на супочинок, старий сів при огні, а по хвилі зітхнув важко.
— Хоч щоправда, — продовжав свою гадку, — то також і найпідліщу лож, зраду, чи обман видало на світ се, що називаємо любвою. Ніхто не зрадить, не збреше та не упідлиться так гидко, як серце, пробите стрілою Ероса.
І старий задумався глубоко.
Весна на побережах Понту ступала кроками велетня, зазеленівся степ, сплила крига з Гіпаніса та Борістена, а каламутня, жовта хвиля несла зі собою тисячі вирваних із корінням дерев із Гілєї, яка лежала на північ від Скитії. Тоді став Аґатонікос ладитися до прогульки над Борістен, у край Скитів-орачів, де в нього була торгова та рибальська станиця. У хатах над рікою жило там кільканацять рабів і слуг із наставником Тетіксом. Він все літо ловив та солив рибу, а осінню скуповував збіже від Скитів, яке весною Аґатонікос посилав у Малу Азію та Геляду. До прогульки треба було чималих приготовань з огляду на розбишацькі ватаги скитавих царських Скитів, які вважали себе і були на ділі панами усієї Скитії.
Безпосередні сусіди Ольбії Калліпіди і Скити-орачі знали та шанували Гелєнів і радо помагали їм у скруті. Числилися з ними і їх князі-намісники, поставлені царем. Зате самі Скити-кочевики, або так звані Сколоти гордували кождим, хто вів осіле життя та при кождій нагоді нападали на станиці чи каравани. Тому Аґатонікос узяв зі собою дванацять оружних слуг, які мали луки, топори та списи, а крім того двацять гребців до байдака. Байдак був
