IV.
Здавалося, що Парка Ляхезіс сплела разом нитку життя Гарміони з Трофієм. Над усяке сподівання все складалося, як не можна краще. Хотяй люта зима скувала ледом хвилю Гіпаніса та не позваляла Ольбіополітам з ранку до вечера гуляти по городі, замисли Аґатоніка розцвіталися у пишню квітку будуччини. І як нераз найкращі квітки виростають із гробів, так і тут смерть була помічницею Ероса.
Демофілє, яка від осені слабла з кождою дниною, померла якраз тоді, коли південній вітер став приносити відлегу після довгих морозів. Перші його подуви, які заповідали весну життя, принесли дівчині смерть.
Здавалося зразу, що вона відживе з приходом тепліщих днів. Холод, сніговиця, острі степові вітри томили бач несказано ніжну дівчину і відбирали її останки відпорности та сили. Коли потепліло, очі Демофілі поясніли зразу, рухи оживилися, вона навіть перестала маячити, тільки без слів вдивлялася у палахкотяче полумя непогасаючого огнища, а на її личку вітав давно невиданий усміх. Сим усміхом піддурила вона навіть Гарміону, яка бачила в ньому добру ворожбу, заповідь до повороту до здоровля. Але ось із початком квітня затягнулося небо знову важкими хмарюками, маси снігу засипали вулиці міста так, що годі було з хати виглянути. Околичні Скити Калліпіди з трудом тільки проторили собі доріжки на торг у місті, а в хатах запанував вогкий, проймаючий холод. Тоді Демофілє сіла одного ранку на лежанці та на вид зовсім притомно покликала до себе Гарміону.
— Прости мині, деспойна, що відходжу, — сказала своїм хриплим, тихим голосом, — прости, не гнівайся! Бачиш, мене кличе той, кому я віддала усе, що мала до відданя невольниця. Там, над Іліссом біла, ясна стелє з написом… Крітіяс і Тераменес вже погибли, а ти чомусьто не хочеш вертати до Стратоніка, тому я йду сама…
Закашлялася, кров виступила на її уста, лице загорілося цеглястим румянцем, а коли налякана Гарміоне покликала Аґатоніка та Трофія, Демофілє упала назад на подушку. Кров плила чимраз обильніще, і всі спроби її здержати були даремні. За годину Демофілє сконала.
З нею зійшла в могилу одинока людина, яка вязала Гарміону з Атенами та життям узагалі і вона почула себе нагло крайно самітньою. Зразу забажала повороту Ойтозіра і навіть запитала своїх скитських слуг про нього. Але її конюх відповів:
— Де він пробуває, там він і є! Один Папайос, бог неба, знає про нього, бо ослонює його, та Апія, богиня землі, яка його живить. У свій час він появиться як бог
