якого виховував Октамазадес між Калліпідами, сусідами Ольбії та Тірасу. Молодець учився від наших учителів, переймав звичаї, ношу і тому се дуже неподобалося своякові короля Намґенові. Намґенос звернувся до мене, щоби я поміг йому позбутися наслідника. Вбити його було важко…
— Чому?
— Чому? Ніякий Скит не піднявби руки на царя, а я… я боюся крови, бо вона приносить нещастя.
Гарміоне пригадала собі Терамена та Крітія й усміхнулася згірдно.
— Значить, Скит показав себе благородніщим від Гелєна! — сказала. — Але говори дальше!
— Я велів під якимсь предлогом вхопити царевича і продав його в неволю. Торговець мав його продати до Кархедону, Сідону або Єгипту. Тимчасом він продав його в Атенах Евтрезієві.
— Ах, то сей королевич се Ойтозірос! — скрикнула Гарміоне. — Тепер уже розумію!
— Так, се він. Але на сьому не кінець. Царські Скити не повинуються кому небудь і сьому рік вибухло повстання проти самозванця, якого й убили над Борістеном у краю хліборобських Скитів. Тоді стали глядіти за наслідником Сапаґа, але надармо. З сього скористав Спадакес, князь хліборобів знад Борістена й оголосив себе царем, який царює й досі. Ніхто одначе не слухає його радо і якщо появиться справжній наслідник, всі покинуть і сього другого самозванця, а тоді горе кождому, хто скривдив коли-небудь Ойтозіра, чи його вибраницю. Ось чому й я старий обіймаю твої коліна, божеська Гарміоне, і благаю тебе: Не ховай гніву в серці до моєї домашньої Ґорґони. Вона без глуздів та знання, звичайна собі вихованка ольбійського ґінайконіту. Коли в таких жінок доростають діти, а випаде волос, тоді вони зміняються в Ерінії, які без віддиху та стриму счинають війну з усім світом. На їх язиці сичить гадюка, у серці царює злоба, а в голові безглуздя.
Гарміоне вислухала прохання Аґатоніка і кивнула головою.
— Не бійся, благородний Аґатоніку! Я остану в тебе, але я не зі сих жінок, про які говориш. Я не виросла в ґінайконіті і мене не возме ніхто, хто не покаже себе гідним такої чести. Ойтозірові ніхто не дав права стежити за мною і не ти відвічаєш за мене! Ходи, Трофіє! — відвернулася до молодця, — підемо до Демофілі.
Послушно встав Трофіос, який весь час закоханими очима водив за дівчиною і взявши кітару, послідував за Гарміоною. Вони перейшли перістіль та відчинили двері малої кімнатки, у якій рівнож горів огонь на огнищі. Біля
