личку Гарміони. Її великі чорні очі загляділися у співця, а на пів розхилені уста наче ждали поцілунку.
Тоді змінив Ойтозірос розмір пісні, але співав далі, а захоплені товариші достроювалися до нього.
Я люблю, дівчино, те личенько біле,
Я люблю без міри-пуття,
На море широке мов меви летіли,
Щоб перли шукати, в безодню стреміли
Без дна!
Позейдон тризубом своїм не дістане
Моєї любови з глубин,
А око лискуче, чарівне, кохане,
І рай-його погляд для мене остане
Один!
Прийди, моя доню! У ночі чудові
Тебе я на березі жду,
Уста твої цвітом невялої крови,
Вогкою вкрасяться жаждою любови
Огню!
Нас там Афродіте обіймом зєднає,
Обоє жаром запалить,
Замовкнуть гомони і відих сконає,
А серце в захваті, в полумя безкраї
Згорить!
Величезна товпа Ольбіополітів привітала слідуючої
днини корабель_ Гарміони. Вже здалека замітили сторожі
золоту фіґурку Палляди на щоглі та звістили се астіномові,
наставникові міських пахолків, який пильнував порядку
в пристані та городі. Астіном сейчас повідомив архонтів,
аґораномів, та чільніщих горожан, а вістка в мить облетіла
весь город. Від тижня бач доходили глухі вісти з Херсонезу, та Мезембрії, яка ще з часу перських воєн завсіди
стояла по стороні Атен, що Спартанець Клєархос облягає
Візантію, а Тераменес та Крітіяс панують в Атенах. Одначе ніхто в се не вірив. Не так то ще давно атенська залога
держала в руках Пантікапей, а тут знечевя такий погром?..
Всі надіялися заспокоїти цікавість з уст мужів, які прибували з берегів Іліссу, з під скали Кекропса, з над саронського заливу і тому все, що жило, поспішило до пристані.
Аж ось прибігла трієра на веслах до мурованої набережньої. Сотки рук вхопило гужі та прикріпило судно до камяних перснів, а течія Гіпаніса сплавила його до берега.
