тебе? І оден і другий бажають тільки зібрати як мога найбільші скарби і то по можности без крови, бо тільки справжні мужі вбивають ворога, ось як Крітіяс… А вони тільки лодії!
— Ономархос знає, що Евтрезій давав мені волю в усьому!
— Щож із сього? Одно маленьке насильство в родині, сеж дрібниця. Більш тисячі горожан вирізали вже посіпаки спартанської партії, в усіх чільніщих родинах жалоба або страх; хтож вступиться за дівчиною, яка не хоче заміж і то іще за такого Періксена? Одно його слово і посіпаки заберуть без тебе гроші, які він бажає взяти за тобою! Батька вбити годі, бо вже не живе, але майно забрати можна й тепер!
У сю мить перші лучі місяця заглянули через крівлю у перістіль і освітили бліде лице дівчини. На ньому стояв вираз упору і завзяття.
— Як так, — сказала голосом холодним мов сталь, — то мене жде або втеча, або… смерть. Демофілє найшла над Іліссом конейон і радо умре зі мною.
— Є ще й третій, скитський.
— Який саме? — зацікавилася дівчина.
— І в нас на широких, вольних степах, наче дикий анемон цвіте любов, а її цариця Артімпаза, се ваша Афродіте. Вона інакше називається, бо інакше є її царство, так як степовий анемон ріжниться від лилеї. Ось чому й її закони се закони степу, де всякому вільно зірвати цвітку, або відібрати зірвану другому… Усякий, хто бажає любови, йде між криті повозки обозу, які стоять кругом таборового майдану. Побачить жінку, яка йому до пари, то спокійно привішує на її повозку свій сагайдак і йде до неї. Якщо в неї є другий чоловік, то вони борються, а побідникові припадає в уділі жінка, якщо ні, то й вона сама боронить себе від нелюба, а ніхто не присилує її приняти його проти волі та спромоги. Всі присутні є свідками дії та її законности… Тому позволь, деспойна, мені примінити тут в Атенах закон Артімпази. Я щоправда тільки твій раб, а не вибранець твоєї любови, але чи ми не є всі нарівні рабами Афродіти? Позволь мені вийти проти Періксена, а побачимо, хто набуде собі право стати твоїм оборонцем!
З подивом слухала Гарміоне слів Скита і мимохіть вдарила її кров до голови. Як ріжним, нескінчено ріжним від усіх її знакомих був сей раб-варвар, а при сьому, як гарно плили його слова, наче з мовниці на „аґора“. На Палляду! І мати Темістокля була зі Скитів чи Тракійців, а батько помер рано… Але вмить вернула гадка до теперішности.
