95
і духу Ромеїв не було би по сей бік Боспору. Минувшого року розбив Свинельд Варду Скліра з військом, а сього року хочу я сам доїхати кінця Царгородові, як доїхав Ітилеві, Саркелеві та Болгарові. Побіда зависить від проходів крізь Балкани. Тому пильнуй їх як ока в голові.
Молодець задумався.
— Не во гнів тобі, княжа милости! — спитав по хвилі. Чому ти не казниш Калокира? Припечи його вогнем, а усе виспіває і не одну тайну зрадить, про яку нікому і не снилося. Я чомусь йому не вірю, як не вірив Партенієві і Фарлафові.
Святослав засміявся і поклепав рукою по плечі молодця.
— І я йому не вірю, але вірю, що не буде вірнійшого раба, ні гридня від нього, якщо нам поведеться. Ти за ним слідити-меш, а коли пройде небезпека, так ти не питай, лише бий, а як вбєш, то не признавайся, бо скажуть, що ти пси бєш. — Тут князь засміявся гірко. — Мині бач його потреба. Богато Ромеїв не любить Вірменина Циміскія. Патріярх Василій нераз зраджував його пляни. І Калокир має у Царгороді своїх поклонників, тому я його мушу до часу шанувати.
— А все таки я його боюся.
— Ха, ха! — засміявся князь — я ні, але я не люблю його.
І Святослав тріпнув згірдно пальцями.
При виході з княжого двірця побачили, що на майдані зібралася чимала товпа людий довкола якогось високого чудовища, що гляділо на них величезними темними ямами очий. Святослав здрігнувся. Мстислав мимохіть подався в зад.
— Пар… теній! — прошептав.
— Бідолаха! — сказав князь. — Наколиб я був
