94
у Переяславець та прикажеш Свинельдові боронити балканських проходів від Ромеїв, доки я не наспію. З тобою піде ще й Мстислав, бо Свинельд не молодий, а Мстислав се голова, яких навіть у вас Греків нема! Він то перехитрив Партенія і Фарлафа.
Патрицій Калокир приглянувся докладно молодцеві, а відтак усміхнувшись солодко, подарив йому величавий перстінь зі самоцвітом.
— Се на добру дружбу, молодче! — сказав.
Молодець поклонився, але не віддав душі лукавому Грекові. Бистро слідив за кождим його рухом, бо його дотеперішня служба провчила його, що добре око й ухо нераз більше значать у життю, чим не знать яка відвага й хоробрість.
Вскорі вийшов князь із Мстиславом у терем, де мали оба спочивати по дорозі. Були самі, бо Калокир остав у гридниці, де кінчився пир і дружинники розходилися домів.
— Князю, — почав тоді тихим голосом молодець — що мені робити у Переяславці?
— Заступити Свинельда у Балканах і не віддати їх Ромеям, хиба з життям. У сьому моя честь. Ти не знаєш, чому так. Ось бачиш, коли кесар Іван заколов кесаря Никифора, а трупа викинув на сніг, взявся до правління мудро і діяльно. До мене післав послів, кажучи мині, щоб узяв собі нагороду, яку приобіцяв був Никифор і йшов собі домів. Значить, що я й моя дружина, се ніби другі Варяги, що їх можна дістати за гроші, скільки душа забажає. На те я відказав йому, що за окупом за міста, землі та Болгар і за корсунську волость віддам йому решту й буду його другом. Але кесар став грозити мені, що побє мене та прожене силою, як-що не піду сам. Тоді я загрозив йому, що пошукаю його в Царгороді і не будь мене покликала блаженна моя мати Ольга, певно
