7
мусь то нерадо брався до їди раз у раз поглядаючи у кут. Міжтим старий Воєслав оживився, і допивши меду, сказав:
— Пішли, Ладо[1] Калині усе добро; цвітку радості — весілля на весь вік, а Ти, сину, заплати її за сю послідну осолоду старечого житя сторицею.
— Вонаж моя невіста! — сказав син — і я не забуду її сього доброго діла ніколи.
— Твоя невіста? — здивувався батько. — А старий Рогдай?
— Рогдай не знає про се, а то певно не захотівби віддати дочки за закупа. Та я виплачу довг, а тоді візму її!
— Закупа, закупа… — повторив Воєслав і задумався понуро, та відтак оживився нагло і навіть усміх осяяв на хвилю його воскове лице.
— Слухай, сину! — сказав — і затям собі добре мої слова. Рогдай не схоче тебе, а може бути навіть не пустить тебе у світ добувати добра. Він певно осадить тебе на якій новині господарювати, щоб ти там звікував весь вік. Але ти знай, що у Лади більша сила чим у Перуна, а принада Купальної ночі[2] сильніша чим удар грецьких катафрактів[3]. Тому і ти не трать відваги, а як що Калина не така вітрена, як звичайно жінки, та поборете обоє усе, а тоді більше буде людий у тебе на весіллі, чим у мене на похоронах. А тепер слухай далі, що скажу, бо говорю ось до тебе у останнє…
Тут старий попив знову меду з кубка, а син підложив дров на огонь. На дворі було уже темно, лише десь далеко по хатам перебріхувалися собаки. Попід розлогі кріслаті дерева ходила Дрімота та шумом листя у нічному леготі вела розговори з Дністровою филею. Усе уклалося до покріпного сну і лише голос сови — пугутьки, що раз у раз обзивався з дуплавого дуба, нага-
- ↑ Лада — богиня любови, уосіблення любовного чару і принади.
- ↑ Купальна ніч — ніч на Купала, коли сонічний круг та сила сонця найбільші. У сю ніч пускали на воду вінки для вороження будуччини любовних пар та очищували товар і себе святим огнем. У сю ніч „змовлялися“ зі собою хлопці й дівчата.
- ↑ Катафракти — панцирні византійські їздці.