82
— Його життя належить до володаря! — казали другі.
У зборі настало замішання. Дружинники були крайно озлоблені, раз тому, що не брали участи у бою, а також тому, що на них падала нечесть бути під проводом зрадника і труса, який тікає від ворога.
Але ось Святослав дав знову знак, що бажає говорити і всі замовкли.
— Одначе напад не вдався. Боги помогли мені розперіщити степових вовків як слід, не повстидалися мої герої давньої слави. Тоді Грек Партеній підмовив Фарлафа убити мене мечем, а Фарлаф… згодився! Чули ви таке, хоробрі, вірні Вікінґи?
Хвильку мовчали Варяги. Відтак скажений рев вирвався з усіх грудий.
Миттю заблестіли сотні мечів та ножів, всі бігли пошматувати зрадників, що затіяли нечуване досі між скандинавськими героями діло: убити власного володаря. Сей вчинок кидав на усіх Варягів страшну, чорну пляму, а наколиб був сповнився, кров усіх сих синів далекої півночі не булаб змила її. Тепер могла її змити кров зрадника. Тому бігли усі виточити її з Фарлафа. Але Святослав розняв руки, вартові простягли списи і мечі, товпа здержалася.
— Заждіть, хоробрі мої, — сказав, я не бажаю мести, лише суду!
Відтак звертаючися до підсудимих, спитав:
— Чи признаєшся Партеніє до сього, що бажав зрадою погубити мене і моїх?
Грек упав на коліна.
— Владико, кесарю, — лебедів — клянуся тобі Богом, Пречистою та усіми святими, що се неправда… се лихі люди обрехали тебе, бо бажають твоєї і моєї погуби. Кесар хотів таке вчинити, але я не згодився і відраджу-
