73
у сього не було вже сил. Печеніги втратили надію на побіду і змінилися у одній хвилі у звичайних степових кочевиків. Всі позабули нараз про товаришів, начальники перші дали ногам знати і хто міг, счезав у лісі, щоби як найскорше опинитися на вільних степах.
Погром був цілковитий. Вправді згинуло до двісті Русинів, а ранених було у двоє стільки, але Печенігів згинуло у десятеро більше, головно тому, що челядь і раби сейчас розбіглися по боєвищі і не оставили живим ні одного раненого. І так нікуда було брати полонених…
Коло полудня битва була скінчена, але Мстиславові не принесла вона радощів. Лют дістав палкою по голові, так що лежав без памяти у човні, а у правій груди найшли товариші глибоку рану від ножа. Свідомі лікарської штуки дружинники казали, що Лют не скоро верне у боєві ряди, тому сумно та невесело сидів молодець у княжому човні над своїм добрим другом, прикладаючи йому холодну воду. Товариші гребли веслами, другі балакали про битву, або спали на кожухах. Ранені перевязували рани, або запускали їх ріжними ліками.
Нагло піднісся з чердака Святослав, що спочивав на лавці і підійшов до Мстислава та Люта. Він поклав руку на плече молодця і сказав жартом.
— Я рад, молодче, що ти зі мною. Не зрадив ти давної слави твойого роду, бережи лише, щоб сам рід не пропав, а то й Володимирові треба буде колись героїв.
Молодець покраснів, товариші засміялися, а князь говорив дальше поволі.
— Боги руської землі заплатять тобі за твою заслугу щастям та добром на весь вік, а я іменую тебе вождом моїх прибічників. Тому — додав, звертаючися до присутних гриднів — глядіть на сього молодця як на мене самого. Він відкрив зраду і дізнався заздале-
